Нахуда на мить завагався: з якого боку обпливати острів, з півдня чи з півночі? Пан Бабелон вирушив на північ, і нахуда кивнув Ель-Сейфу, щоб той ішов слідом за «Джаміле». Ним також заволоділа гарячка гонитви.
Проте за самим островом вітрила «Ель-Сейфа» раптом безвільно впали, а «Джаміле» проскочила цю смугу з погожим вітром і знову мала виграш у часі. Потім «Ель-Сейф» з Ель-Сейфом за кермом знову почав наздоганяти її. До пристані Джумеле обидва кораблі прийшли одночасно. Сонце ще не сіло, й пан Попастратос міг би відзначити свій рейс як новий рекорд на трасі Массауа — Джумеле. Але він і не подумав про це. Вискочивши на берег, пан Попастратос розлючено зиркнув на пана Бабелона, який саме розкривав свою зелену парасольку.
— Добрий день чи, може, вечір, — привітно всміхнувся пан Бабелон. — Сподіваюсь, ви також з візитом до нового Володаря перлів, Азіза?
Куцан Азіз сидів на подвір'ї біля своєї коричневої брудної халупи й лузав коричневі горішки. Долі, навколо нього було напльовано вже чимало лушпиння. В Азіза не було нікого, хто б зустрічав гостей, тож пан Бабелон та пан Попастратос, які разом підійшли до воріт, без повідомлення вступили на подвір'я.
— Салям алейкум, Азізе, — вклонився пан Бабелон. — Чи зволиш ти прийняти нас, чи. може, ти вже загордів, посівши новий титул та багатство.
Азіз досадливо закліпав очима. З часу останнього Попастратосового візиту та витівки з монетою Азіза не залишало прикре враження, що всі чужинці насміхаються з нього.
— Мої вуха замкнені, і мій гаманець також, — буркнув він. — Забирайтесь геть зі своїми фокусами.
Пан Бабелон щиро засміявся.
— Ти загордів, Азізе! — вигукнув він. — Як це гидко, яка ганьба! Чи, може, ти ще й досі не знаєш?..
Але панові Попастратосу вже набридла ця комедія.
— Абдаллах, син Алі Саїда, помер, — проказав він гостро. — Ти, Азізе, найближчий родич, отже й спадкоємець Алі Саїда. Я прийшов сказати тобі це і сподіваюсь на вдячність, на яку має право кожен, хто приносить добрі звістки.
Горішки падали з Азізових рук, а його витріщені очі прикипіли до Попастратосових уст. Азіз мав такий самісінький вираз обличчя, як і Абдаллах сьогодні вранці. І в Попастратосовій голові навіть майнула думка, що Азіз оце зараз зломиться з ледь чутним тріском. Але Азіз не впав; серце він мав здорове, хоч сам був уже старий. Від страшенного хвилювання Азіз затрусивсь увесь, неначе на нього сипонуло морозом.
— Присягніться ім'ям аллаха! — пробелькотів він.
— Іменем аллаха присягаємось! — відповів пан Бабелон, хоч сам був християнин. — Волею аллаха Абдаллах помер. Помер сьогодні вранці.
Азіз набрав повні груди повітря — тепер він уже вірив — і випростався на весь свій невеличкий зріст. Його маленькі очиці обвели подвір'я, але пан Бабелон знав, що перед очима в Азіза зараз стоїть не цей жалюгідний дворик, а цілий острів Ель-Кебір, широке море навколо нього й десятки кораблів у морі — усе, що лишив по собі Алі Саїд.
— І перлини, — додав пан Бабелон, ніби почув Азізові думки. — Не забудь про них, Азізе. Я прийшов купити їх і дам тобі добру ціну…
— І я також, — поквапливо докинув Попастратос. — Я дам тобі більше, Азізе. Але не хочу чекати!
Видіння неозорої спадщини, яку аллах кинув до ніг стариганові в брудному бурнусі, зникло Азізові з очей, і він зупинив свій погляд на Попастратосі:
— Кажеш, що даси більше? Скільки ж ти даси?
Пан Попастратос не вагаючись вигукнув ціну.
— Мало, — вишкірився Азіз. — Ти, певно, накинеш? — показав він на пана Бабелона.
— Гадаю, що так ми ні до чого не домовимось, — пан Бабелон спробував усміхнутися. — Я не накину нічого.
— Гаразд, — ущипливо посміхнувся Азіз, — можеш ще подумати, доки я не скажу — «іменем аллаха вони твої». Після цього перлини будуть продані, й тобі не допоможуть ніякі нарікання.
Плеснувши врочисто в долоні, він показав пальцем на Попастратоса й почав поволі вимовляти:
— Іменем… аллаха… вони…
І пан Бабелон накинув.
Він міг би заприсягтися, що в останню хвилину Азіз прикусить язика або порушить своє слово і не продасть перли Попастратосові, проте ризикувати пан Бабелон не міг. Занадто великою була ставка.
Отже, він накинув, соромлячись цього, немов школяр. Пан Попастратос негайно накинув іще. Обидва покупці все ще стояли — Азіз не вважав за потрібне запросити їх сісти. Він, шкірячись, показував брудним пальцем то на одного, то на іншого, а вони, наче дресировані звірятка, вигукували цифри.
Азіз кепкував з них. Це була Азізова помста за довгі роки зневаги, якою частували його чужинці. Тоді він був кумедний стариган, недоросток. Тепер він — Володар перлів. А ти, чужинцю, який умієш діставати золоті монети з бороди, плати! Тобі ж це за іграшки: помацаєш рукою бороду — і матимеш золоту монету!.. А тепер ти, старий з парасолькою і в окулярах! Жодного разу за багато років ти не навідав Азіза, не прийшов уклонитися йому. Ти знав самого лише Саїда. Гаразд, тож стій тепер і набивай ціну. А тепер мовчіть обидва!
Азіз опустив палець і наморщив лоба, ніби глибоко замислився про щось… А суперники й справді замовкли, чекаючи, чого він іще зажадає. Точнісінько, як дресировані звірятка…
Пан Бабелон згоряв од сорому. За весь час його тривалого перебування на узбережжі Червоного моря й взагалі на Сході він іще ніколи не грав такої ганебної ролі.
— Послухайте, ця мавпа глузує з нас, — шепнув він Попастратосу по-французькому. — Давайте залишимо його й зачекаємо, доки він прийде до розуму. Не накидайте більше! Я вам обіцяю, що…
— Тепер ти! — гримнув Азіз і тицьнув у Попастратоса вказівним пальцем.
— Годі! — розлючено сказав Попастратос. — Більше ми не хочемо мати з тобою справи. Залиш собі свої перли!
— Так, — з полегкістю додав пан Бабелон. — Залиш їх собі! Ми не звикли до такої торгівлі!
Азіз закліпав очима й сунув у рот ще один горішок.
— Я дуже стара людина, і голова в мене не запоморочилася від багатства, яке подарував мені аллах, — сказав він, зітхнувши. — Тому я й не збираюся взяти у вас більше, ніж коштує річ, яку ви хочете купити. Ходімо в Саїдів будинок, і ви побачите, що я не брехав.
Він підвівся і плеснув у долоні, щоб привели мула.
Пан Бабелон закусив губу. Було ясно, що старий негідник хоче розпалити їх виглядом перлів і знову примусити розкидатися золотом та набивати ціну… Пан Бабелон сказав про це Попастратосові, який стояв, затиснувши кулаки, готовий на що завгодно.
— Це мерзенний бридкий шашіль, — забурчав Попастратос. — Але я не дерев'яний, я не дерев'яний!
Нарешті Азіз виліз на свого мула й вирушив з двору стрімкою стежиною до Саїдової резиденції. Він не взяв із собою нікого зі слуг і не запропонував своїм гостям мулів. Тож гості чвалали за ним, наче справжні невільники.
До резиденції покійного Алі Саїда вони дісталися засапані, оскільки мул ішов швидко. Він майже клусав — бо Азіз його навмисне підганяв. «Він на все здатний, цей нікчема», — подумав пан Попастратос, входячи до знайомої брами.
Біля брами не було нікого. Лише на подвір'ї вони побачили гурт невільників, які низько вклонилися Азізові. Вони вже знали від матросів про Абдаллахову смерть.
Азіз зіскочив з мула з поважним виглядом і попрямував до Саїдової спальні, де стояла інкрустована йєменська скриня.
— Башире! — гукнув він, їдучи й плескаючи в долоні. — Башире!
Але Башир не з'являвся, й Азіз увійшов до світлиці сам зі своїми гістьми.
— Башире! — гукнув він ще раз і спробував звести вгору віко скрині. Віко звелося — скриня була відімкнена.
Азіза це так здивувало, що на якусь мить він знерухомів. Потім разом з паном Бабелоном зазирнув усередину й відітхнув із полегкістю — кришталева посудина сяйнула в темряві.