Коли ти зазнаєш поразки, твої очі починають бачити правду. Коли тобі боляче, біль інших врізається в твою душу, як ворожа стріла.
Я зруйнував Трою, і тисячі людей залишилися без того, що вони люблять. Гектор помер, Пріам став жебраком, Гелену забрав Менелай, чоловік, від якого пахне минулим.
Я закохав Навсикаю в себе, але потім пішов від неї у море. Я покинув її, щоб ніч самотності розривала її. Де тепер її серце? Хто врятує її від хижака?
Я віддав своє кохання Цирцеї та Каліпсо — і лишив Пенелопу без чоловіка, а Телемаха без батька. Чи захочуть вони мене бачити? Так, але тільки для того, щоб плюнути мені в обличчя.
Боги карали мене, насилали на мене бурі, позбавляли мене пам’яті, вбивали моїх воїнів — але тільки тому, що я образив їх. Ніхто не прийшов до мене і не сказав: Одіссею, ти винен перед тими, кого любив, перед тими, хто не заподіяв тобі нічого злого. Ось твоє покарання, пройди його від початку до кінця, випий цю чашу до дна.
Але коли заслона спадає, ти сам бачиш, які великі тіні за твоєю спиною.
І тоді ти хочеш лише одного: прожити своє життя наново. Виправляючи свої помилки, замолюючи свої провини, стираючи свої сліди, даруючи благо там, де досі ти ніс зло.
Дехто каже, що хотів би прожити своє життя знову, нічого не змінюючи, ні про що не шкодуючи. Я не з таких.
Я з тих, хто завжди прагне чогось іншого. Хто завжди питає себе, що було б, якби я піднявся на інший корабель.
Так, тепер я хочу прожити своє життя інакше. Прожити його навпаки.
Я плистиму назад, від Ітаки до Трої, я знову почую спів Сирен, я знову боротимуся з морськими монстрами, Сциллою та Харибдою, я побачу Каліпсо та Цирцею, я торкнуся тонкої шкіри Навсикаї, чари цих жінок охоплять мене, але цього разу я триматимуся до останнього перед спокусами.
Якщо допливу, я увійду в зруйновану Трою, я відчую на собі її ненависть, я стану жертвою її гніву. Я дозволю троянцям убити мене, розірвати мене на шматки, прив’язати моє тіло до коней та протягнути його тричі навколо міських мурів, як Ахілл тягнув тіло Гектора. Я заслужив на ці страждання, я заслужив на ці приниження.
Світ має повернути собі рівновагу.
Я зібрав своїх воїнів. Я мав їм щось пояснити.
Але я просто підходив до кожного з них, брав їхні обличчя в свої долоні, і дивився в їхні очі своїми очима, наповненими водою.
Двадцять років життя були марні, читали вони в моїх очах. Я став на хибний шлях, і тепер я маю виправити помилку, читали вони в моєму смутку.
Ні, я не говорив з богами, я не просив їхньої поради, я просто бачу з ясністю те, що маю робити, з холодною чистою ясністю. Боги можуть тебе ошукати, але серце твоє прозоре, як чиста вода.
Ви можете йти зі мною, а можете залишитися, читали вони в моїх очах. Я не пастир вам, я не цар вам, і кожне серце б’ється лише в одних грудях, і кожні слова народжуються лише в одному диханні, я більше не хочу вам наказувати, зі мною піде лише той, хто поділяє мій смуток.
Я повернуся туди, де я мав бути. Я повернуся до моря, з яким я зрісся, яке вже не могло жити без мене.
Я повернуся до Океану, який огортає твердь земну, мов своє дитя. Який був її початком і її межею. Я відчую край землі і край свого життя теж. Я поєднаю в собі скінченність і нескінченність.
Я буду ловцем моря.
Ловцем Океану.
Коли я розвернув корабель у відкрите море, то підійняв свою руку до небес, прощаючись із землею, що її так любив.
Зграя птахів зірвалася з дерев і полетіла у бік корабля.
Ітака не дала мені щастя, двадцять років блукань не повернули мене додому.
П’ять місяців і шість днів прожив я на березі, на самотньому порожньому узбережжі, чекаючи на Пенелопу, що її волоссям обплітав свою руку, що її в’язки і ключиці я колись цілував, обливаючи їх соком білого винограду.
Але вона вже не чекала на мене.
П’ять місяців чекань гірше за десять років мандрів, казав собі я.
Мандри ведуть тебе до любові, чекання веде любов від тебе, казав собі я.
Чи можеш ти чекати на того, хто тебе не чекає? — питав себе я.
Чи можеш ти давати, не отримуючи натомість нічого? — питав себе я.
Тепер я плив назад, у безодню океану, в Посейдонове царство, до його жорстоких хвиль, до його тиші і спокою, до тієї суворої відсутності співчуття, що знаходив я тільки у морі.
Мандри ведуть тебе до кохання, чекання веде кохання від тебе, казав собі я.