Чоловіків збуджує ілюзія влади, чоловіків збуджує жіноча покора, ніби слабкі тіла мають стати ще слабші, ніби тонкі стеблини мають стати ще тонші, ніби душі, зв’язані їхньою силою, мусять іще мати тіла, зв’язані їхніми ременями.
Але занадто велика віра в свою силу є слабкістю.
Мінотавр мав серце бика і душу бика, його збуджувала влада, в його очах було благання моєї покори, він хотів моєї насолоди від його пут, його мотузок, його ременів, його атак, його криків.
Коли сильний прагне ще більшої сили, він програє. Коли володар прагне ще більшої влади, він програє.
Твоя сила, Мінотавре, програє хитрості мого дівочого серця.
Ти візьмеш мої руки і зв’яжеш їх за моєю спиною.
Ти візьмеш моє волосся, накрутиш його на свій зап’ясток, потягнеш на себе, візьмеш мене за підборіддя.
Ти зробиш мене безпомічною.
Затулиш хусткою мої очі, закриєш долонею мої вуста, зробиш мене сліпою, зробиш мене мовчазною.
Ти вливатимеш стогони в мої груди, ти врізатимеш крики в мої легені, ти вийматимеш їх разом із серцем.
Ти проколеш мене, простромиш мене, прошиєш мене наскрізь і зав’яжеш себе ниткою на моєму тілі.
Ти увійдеш в мене, ти поселишся в мені, ти розлютишся в мені, ти розірвеш мене.
Тіло моє буде твоєю здобиччю.
Рани твої й укуси твої будуть мені медом, будуть мені водою.
Ти робитимеш мені боляче.
Але від болю цього буде мені солодко.
Минула лише ніч після того, як я надіслала йому цього листа, — і він покликав мене до себе. Вся його злість минула. Вона розтанула від надії бути володарем.
Ми зустрінемося відразу, як увійдемо в лабіринт, — відповіла я йому, — за першим поворотом, я візьму з собою клубок із нитками, який ти розкручуватимеш, коли ми рухатимемось углиб палацу, до твоєї спальні — бо я маю повернутися вночі до вівтаря Семели, богині-місяця, я її служниця, і цей клубок мені допоможе знайти шлях назад. Гаразд, погодився він.
Гаразд, сказала я собі. Тільки нитка мені потрібна не для того, щоб знайти шлях назад, Мінотавре. Нитка мені потрібна для того, щоб Тесей знайшов шлях до тебе.
Він і справді зустрів мене відразу за входом у лабіринт, за першим поворотом. Схопив мене своїми сильними руками, притулився губами до мого обличчя, так сильно, що я відчула запах його шкіри.
Я легко відсторонила його від себе, не зараз, дістаньмося твого покою, будь ласка, я хочу, щоб усе було неспішно.
Я взяла клубочок із нитками, почала його розкручувати, прив’язала нитку до колони просто перед входом, і ми пішли вперед.
Я ніколи тут не була, мало хто мав доступ до його лігва, він водив сюди своїх жінок, але кожну не більше кількох разів, щоб вони не запам’ятали дороги до нього. Часом він зав’язував їм очі, казали вони. Більше вони нічого не розповідали.
Ми йшли вглиб лабіринту, і я тремтіла зо страху, мої руки і ноги трусилися від хвилювання, я ледь не втрачала рівноваги.
Час від часу Мінотавр зупинявся, грубо притискав мене до стіни, торкався своєю шкірою моєї. Не зараз, тільки не зараз, шепотіла я. Я досі боюся тебе, казала я. Я ще не знаю тебе, говорила я.
Він грубо сміявся, брав мене за руку, і ми йшли далі. Я знала, що Тесей уже тут, що він прямує за нами, що він дихає нам услід, що він не покине мене.
Нарешті ми вийшли до просторої зали. Посеред неї стояло кілька колон, великий важкий стіл, а вглибині — велике ліжко. Він підвів мене до нього, відвів мої руки назад і зв’язав їх ременем у мене за спиною. Він узяв мене пальцями за обидві щоки і подивився на мене впритул. Тільки тоді я вперше помітила, що він справді мав очі бика. Великі, вирячкуваті, темні очі бика. Якась дикість була в них, якась упевнена сила і влада була в них, але мало в них було людського, дуже мало.
Він зав’язав мені очі хусткою. Потім став знімати з мене одяг. Торкатися мого тіла своїми руками. Кожен дотик обпалював мене, мені було страшно, мені було гірко й ненависно. Де ти, Тесею, думала я, де ти, плакала я.
Мінотавр торкався пальцями моїх губ і намагався один із них проштовхнути всередину. Я відверталася, я міцно зціпила зуби. Він знову взяв мене за щоки, але вже міцніше, і сказав щось грубе. Я вже не чула його. Сльози котилися з моїх очей, я впала на підлогу, не пам’ятаючи себе.
Прийшла я до тями від сильного протяжного реву.
А потім був глухий удар — немов щось важке впало на підлогу.
А потім я відчула дотик рук до свого обличчя. Коли пов’язка спала, я побачила перед собою Тесея. Він дивився на мене спокійно та зосереджено. Він міг бачити мене всю, без одягу, без захисту, і я не могла цього погляду витримати. Я заплющила очі й заплакала.