–...Учора, зайшовши в першу групу, – стомлено казав далі керівник, притуливши руку до геніяльного чола, – я запитав учнів, яка причина того повсякденного, буденного, я би сказав, явища, що по вулицях міста ходить трамвай. І от замість того, щоб просто й логічно мені відповісти, що цею причиною являється електрика, яка, в згоді з фізичними законами, а також з законами механіки, рухає вагони трамваю в різних напрямках, що цю електрику виробляють на електричній станції робітники під керуванням червоних інженерів, і що все це вкупі є електрифікація нашої країни, що разом з кооперацією та реєстрацією приведуть нас до соціялізму, – замість того, чи знаєте, що мені одповіли?
Соцвивихов з докором глянув на Параску Петрівну, що тихо плакала в хусточку, й казав далі
– Вони одповіли мені, що трамвай саме ходить по вулицях, бо в кімнаті йому ніде було б ходити. Але цього мало. Сьогодні в дитячому садку я запитав дітей (Соцвивихов перевів свій погляд на Одарку Іванівну), я запитав, кажу, дітей, чому ми засуджуємо партійну опозицію. Ви знаєте, Одарко Іванівно, що мені відповіли діти, доручені вам державою, і я цього не повторятиму. Я дозволю собі тільки нагадати вам, що в нас уже давно ухвалено комплексну методу, і що ви, пояснюючи дітям вимову звуків «П» та «О» легко могли б це зробити на матеріялі Постанов партії й помилок опозиції. Але ви навіть не потрудилися прочитати дітям хоч би дискусійні листки з газет. Ви навіть не звернули уваги дітей на розходження поміж поглядами Зінов'єва, висловленими в 1923 році, й поміж поглядами того ж опозиціонера в році тисяча дев'ятсот двадцять шостім*.
Товариші, я кінчаю свою коротку доповідь. Товариші, згадаймо, як ми самі за дитячих наших літ сідали долі на книжки й уявляли собі, що підлога – це море, а ми їдемо на кораблі, забуваючи, що фізика нам ясно показує всю величезну ріжницю поміж водою, що складається з кисню та водню, і підлогою, що складається з простих соснових, або подекуди й дубових дощок; що на книзі не можна плавати по морю в силу тих самих фізичних законів, одкритих у свій час Галілеєм і Колумбом. Товариші, з цею нашою ганьбою можна боротися. Мій чотирилітній син уже ясно уявляє собі світ з наукової точки погляду. Гра, забавка, для нього більше не існують. Я переконав його, переконав логічною аргументацією, що, маючи вже чотири роки зроду, він повинен поволі звикати до трудових процесів. Учора він підчас моєї відсутности сорок сім разів переніс плетений кошик з одного кутка кімнати в другий. Товариші, це вже є досягнення...
Соцвивихов злегка стукнув об катедру. Учителі всі враз здригнулися і покрили його слова оплесками. Замислений, не звертаючи ні на що уваги, Соцвивихов перейшов двір і підійшов до своєї кватири. Спочатку він хотів був одімкнути двері, але раптом йому спало на думку щось інше. Він навшпиньках підійшов до відчиненого вікна.
– Причалюй, – раптом почув Соцвивихов голос свого сина. – Оддавай кінець. Пришвартовуй шлюпку! У три бога хрест! Швидше повертайся, хлопці.
Соцвивихов підсунувся ще ближче і заглянув у кімнату. Його син сидів долі на товстій книжці Соцвивихова «Методи виховання дітей за допомогою наукових знань» і причалював, люто лаючи свою команду, до стільця, на якому стояла запалена свічка, що служила йому маяком. Раптом хлопець схопився з книги і підбіг до дзиґарів.
– Ого, вже четверта година, – сказав він, тривожно длубаючись у носі – зараз прийде цей науковий дурень і, очевидно, знову буде торочити про трудові процеси.
Він підняв з підлоги книжку, шпурнув її в паперовий кошик і, важко зідхнувши, поніс його у протилежний куток кімнати.
ЗУБНА ЩІТКА
Широкі маси трудящого населення нашої соціялістичної республіки, на жаль, недооцінюють цей простий інструмент, що називається зубна щітка. В той час як усі ми добре пам'ятаємо, що Америку одкрив Колумб, і що генерали Френч, Бридж і Галліфе відповідно винайшли відповідні форми штанів і піджаків, ми не знаємо навіть імени того вченого, що винайшов зубну щітку і навіть у найкультурніших народів немає йому ні пам'ятника, ні хоч би таблички з написом: «У цьому будинкові жив Ікс, а в отій невеличкій кімнаті в голову йому вперше впала думка сконструювати зубну щітку». Він, цей винаходець, зостався повік незнаний людству і воно часто недооцінює те значіння, що має винахід для широких мас. Один мій приятель, приміром, ніколи не бере з собою зубної щітки, їдучи на полювання, хоча завжди бере з собою п'ять-шість пляшок горілки розтирати ноги, якщо промокнуть.
Тимчасом зубна щітка хоч і не таке має колосальне значіння в житті людей і в історії, як от носовичок чи носова хустка (усі знають, що Наполеон подолав австрійців при Австерліці, у слушний момент махнувши носовичком і тим пославши на непохитні каре австрійського центру кавалерійську бригаду, що й вирішила вихід бою), але все ж таки роля її в житті людськім та й в історії куди більша, ніж звичаєм думають.
Правда, носовичок колись долі кидали дами, щоб дати змогу кавалерові почати розмову, і з того багато по тому народилося дітей як жіночої, так і чоловічої статі, так би мовити, носовичкових дітей; правда, носовичком зав'язували очі гарячому юнакові, граючи в куці-баби і з того знову чимало народжувалось дітей; правда, носовичком середньовічний лицар обтрушував з свого оксамитного каптану бліх, щоб вони не турбували прекрасної дами його серця.
Носовичком махали з вікон тюрми, носовичком зав'язували очі й тим, кого вели вішати, носовичком тихий абат утирав їм сльози коло шибениці, обіцяючи на небі життя, вільне від тюрем і шибениць.
Тепер носовичком найбільше втирають носа і то далеко не завжди. Я бачив на головній вулиці в Москві шикарну даму в каракулевім манто, що, оглянувшися навколо, одвернулася й висякала носа пальчиком, та лише після того добула з ридикюля біленьку хусточку, якою й обтерла вже насухо ніс і пальці.
Отож зубна щітка не може претендувати на таку широку ролю в історії людства і то, головне, через те, що винайдено її зовсім недавно. Але, нещодавно з'явившися на світ, вона вже спричинилася до скількох визначних подій.
Один майбутній геніяльний американський письменник на прізвище Отіс Р. Колдвел (Caldwell) мав розмову про свою літературну діяльність з тоді ще невідомим критиком і есеїстом Генрі О. Ларделом (Lardell). Лардел уже тоді пророкував йому блискучу літературну кар'єру і дав кілька оригінальних указівок щодо фабульної конструкції творів.
З слів цього самого Лардела ми знаємо, що Колдвел принципово не вживав зубної щітки; тоді Лардел уважав це за одну з ексцентричностей, що ми їх легко прощаємо геніяльним людям. У Колдвела швидко попсувались зуби, всі дигестійні процеси в його організмові занепали, з'явилася язва шлунку і він умер, бувши двадцяти трьох років зроду і не написавши ні одного рядка своїх творів. Так геть пропали для людства твори одного з найгеніяльніших письменників, що без сумніву були б написані, коли б він регулярно вживав зубної щітки.
Того ж таки Генрі О. Лардела звичка акуратно чистити зуби ебонітовою щіткою урятувала від неминучої трагічної смерти.
Ще не виступавши ні разу на літературній ниві, Генрі О. Лардел підчас гри в покер зі своїми товаришами, студентами Гарвардського університету, програв велику суму грошей. Цю суму він зобов'язався виплатити протягом трьох день, і вранці третього дня не зібрав ще й половини її. Призведений до одчаю, Лардел замислив обікрасти філію Американського банку. Над вечір третього дня Лардел увійшов у помешкання банку, ніби для того, щоб покласти гроші на біжучий рахунок. Молодий, повний сили, елегантно одягнений юнак ні в кому не збуджував найменших підозрінь.
Він підійшов до тієї каси, де видавалось гроші з біжучих рахунків, і йому пощастило одразу побачити в юрбі знайомого. Це був касир великого концерну Ассес енд Манкіз Іншуренс Кампені*, літній уже джентлмен з білими, як сніг, вусами, в дешевенькому костюмі з білої саржі. Він ласкаво одповів на привітання елегантного студента і був дуже радий, коли той почав розпитувати його про мініятюрного японського собаку, улюбленця сивоусого касира. Розмовляючи, Лардел сперся ліктем на столик касового вікна і затулив від старого джентлмена скілька пакетів з тисячними асигнаціями, що він уже одержав з каси.
Виждавши, поки один з тих, що стояли біля каси, чорний, з неприємними очима чоловік, повернувся до нього боком, Генрі О. Лардел опустив у кишеню піджака чорнявого два пакети з асигнаціями і присунувся ще ближче до сивоусого касира Ассес енд Манкіз Іншуренс Кампені. Він узяв його за рукав і тихим шепотом, спокійно сказав йому на вухо:
– Цей чоловік, цей чорнявий, узяв два пакети з банкнотами.
Звичний до банківських крадіжок касир не розгубився і не подав якого знаку хвилювання. Він надряпав олівцем пару слів на обідцеві з пачки банкнот і передав пачку назад у касу. Банківський касир прочитав, що було написано на обідцеві і так само спокійно надушив сховану кнопку.