Другого дня у п’ять хвилин на четверту Сміт зрештою визнав, що версія про поїздку до Форт-Скотта — вигадана.
— Це Дік тільки батькам так сказав. Щоб дома не ночувати. Ми хотіли трохи випити. А Діків батько весь час пильнував за ним, боявся, щоб він не порушив умов звільнення. От ми й вигадали історію про мою сестру. Аби тільки заспокоїти містера Гікока.
Що ж до всього іншого, то він знову й знову повторював свої попередні свідчення, і хоч як Дьюї з Данцом намагалися заплутати його чи спіймати на слові, проте вдіяти нічого не могли — він послідовно тримався своєї історії і лише додавав до неї деякі нові деталі. Так, він згадав імена двох повій: Мілдред і Джейн (чи, може, Джоан).
— Вони обікрали нас,— додав він.— Забрали всі наші гроші й втекли, поки ми ще спали.
Навіть Данцові урвався терпець — здавалося, разом з піджаком і краваткою він скинув з себе всю сонливість та поважність,— а заарештований сидів собі, мов нічого й не сталось, і не поступався ні на йоту. Ні, він ніколи не чув про Клаттерів чи про Голкомб, ані про Гарден-Сіті.
Тим часом у геть закуреній камері навпроти, де відбувався другий допит Гікока, Най і Черч методично провадили далекогляднішу стратегію. Розмова точилася вже три години, а жоден з них і словом не згадав про вбивство; це весь час тримало заарештованого в напруженому чеканні. Говорили про що завгодно: про релігійні погляди Гікока («Що таке пекло, я знаю. Траплялося там бувати. Можливо, існує і рай. Багатії в нього вірять»), про його статеве життя («Я завжди поводився як стопроцентно нормальний мужчина»), знову поверталися до їхньої із Смітом недавньої мандрівки через усю країну («Чому ми весь час переїжджали з місця на місце? Хотіли знайти роботу, ото й тільки. Але нічого пристойного не траплялось. Я навіть землекопом був найнявся...»). Але все крутилося навколо отого головного, про що мовчали детективи, і вони були певні, що ця обставина дедалі дужче непокоїть Гікока. Незабаром він заплющив очі й торкнувся рукою повік. Пальці його тремтіли.
— Щось негаразд? — спитав Черч.
— Голова болить. Несила терпіти.
Тоді Най сказав:
— Подивіться на мене, Діку.
Гікок слухняно звів очі. Вони, як здавалося Паєві, мовчки благали його щось говорити, звинувачувати, щоб заарештований міг знайти опору в захисті, у впертому запереченні.
— Можливо, ви пригадуєте, я сказав учора, що вважаю вбивство Клаттерів майже бездоганним злочином. Убивці припустилися лише двох помилок. По-перше, залишили свідка. А по-друге... ну що ж, я покажу вам...
Він підвівся, пішов у куток і приніс коробку й портфель, що їх поклав там до початку допиту. Потім дістав із портфеля велику фотографію.
— Це,— сказав він, кладучи фотографію на стіл,— точне розміром зображення слідів, знайдених біля тіла містера Клаттера. А оце...— Він розкрив коробку.— Оце чоботи, які їх залишили. Ваші чоботи, Діку.
Гікок подивився й одвів очі. Упершись ліктями в коліна, він обхопив руками голову.
— Щодо Сміта,— сказав Най,— то він був ще необачніший. Ми маємо і його чоботи, і вони точно збігаються з іншими слідами. З кривавими.
До Гікока підійшов Черч.
— Ось що з вами буде, Гікок,— мовив він.— Вас одвезуть у Канзас і звинуватять у злонавмисному вбивстві по чотирьох пунктах. Пункт перший: в ніч на п’ятнадцяте листопада тисяча дев’ятсот п’ятдесят дев’ятого року Річард Юджін Гікок вчинив карний злочин, свідомо і з наперед обміркованим наміром заподіявши смерть Герберту Вільяму Клаттерові. Пункт другий: в ніч на п’ятнадцяте листопада тисяча дев’ятсот п’ятдесят дев’ятого року той-таки Річард Юджін Гікок вчинив карний злочин...
Клаттерів убив Перрі Сміт,— сказав Гікок. Він підвів голову й повільно випростувався на стільці, мов боксер, що зводиться на ноги після нокдауна.— Це Перрі. Я не міг його зупинити. Він убив їх усіх.
Поштмейстерка Клер, сидячи за чашкою кави в «Гартменовому кафе», невдоволено зауважила, що радіо говорить надто тихо.
— Підкрутіть звук,— зажадала вона.
Приймач був настроєний на Гарден-Сіті. Місіс Клер почула:
«...Після того як Гікок видушив із себе страшне признання, його вивели з камери для допитів, і в коридорі він знепритомнів. Співробітники КБР ледве встигли підтримати його. Як переказують згадані співробітники, Гікок визнав, що він і Сміт пробралися в будинок Клаттерів, сподіваючись знайти у сейфі не менш як десять тисяч доларів. Не виявивши сейфа, вони позв’язували господарів і перестріляли одного по одному. Сміт не підтверджує, але й не заперечує своєї участі в убивстві. Дізнавшись про те, що Гікок підписав признання, він сказав: „Я хотів би побачити заяву мого приятеля“. Але це прохання було відхилене. Офіційні особи відмовилися повідомити, хто саме вбив Клаттерів — Гікок чи Сміт. Вони наголосили, що заява Гікока — це тільки його версія. Співробітники КБР, що мають привезти злочинців до Канзасу, вже виїхали машинами з Лас-Вегаса. Передбачається, що вони прибудуть до Гарден-Сіті в середу надвечір. Тим часом окружний прокурор Дуейн Вест...»
— Одного по одному...— промовила місіс Гартмен.— Ви собі уявляєте? Не дивно, що той мерзотник зомлів.
Інші присутні в кафе — місіс Клер, Мейбл Гелм і кремезний молодий фермер, що зайшов купити плитку жувального тютюну,— ледве промимрили щось у відповідь. Місіс Гелм приклала до очей паперову серветку.
— Я не хочу цього чути,— сказала вона.— Не хочу, не можу...
«...Звістка про те, що злочин розкрито, не викликала особливої реакції в містечку Голкомб, яке лежить за пів-милі від садиби Клаттерів. Але більшість членів місцевої громади, що налічує двісті сімдесят чоловік, зустріла її з полегкістю...»
— З полегкістю! — чмихнув молодий фермер.— Знаєте, що стало з моєю жінкою, коли ми вчора ввечері почули це по телевізору? Ревіла, як дитина.
— Цить! — сказала місіс Клер.— Це про мене.
«...Як заявила голкомбська поштмейстерка, місіс Мертл Клер, жителі містечка задоволені, що злочин нарешті розкрито, але дехто з них вважає, що до нього можуть бути причетні й інші особи. Місіс Клер сказала, що багато хто й тепер замикає двері на всі замки і тримає зброю напоготові...»
— Ой Мерт! — засміялася місіс Гартмен.— Кому це ти таке казала?
— Репортерові з «Телеграм».
Більшість знайомих чоловіків ставилися до місіс Клер так, наче й вона належала до їхнього роду. Отож фермер, що був у кафе, ляснув її по спині й сказав: