— Якщо це той порошок, про який я думаю, — сказав нарешті Ніхтотато голосом, сповненим подиву, — якщо до його складу справді входить те, про що я думаю, себто смертельна рослина худжлі, змішана, а в цьому не сумніваюся, з порошком насіння місцевої аліфбейської надпотужної, хоч і дуже рідкісної квітки ґудґуді… і якщо Образцеса додала туди меленої хвороботворної тьфу-кістки, чи магічної сверблячої німецької квасолі, чи спор єгипетської демонічної абракси, чи перуанського качукачу, чи вертячок з африканських фатальних піпіпі, тоді ми станемо свідками кінця Нашестя Щурів на Світ Чарів. У разі використання Образцесою названих інґредієнтів порошку цікавим є те, що звичайні люди мають імунітет до цих окультних порошків; вони впливають тільки на гризунів. Так, вона казала вам заховатися, але це тільки запобіжний захід, передусім, аби захистити собаку з ведмедем; а понад усе, як мені видається, аби захистити нас від охоплених смертельним шаленством Щурів.
Щури таки зсунулися з глузду. Крізь вікно сірої булочної Луці було добре видно їхнє дедалі більше божевілля, а потім і передсмертну агонію. Тонкошкірі господарі Респекторату буквально розчухували себе на шматки, по суті, роздирали себе на частини, аж поки від них не залишалося нічого, крім клаптів хутра і сірого гидотного м’яса. Верещання щурів досягло страхітливого крещендо, потім повільно почало стихати, й нарешті запанувала тиша. І тут Лука побачив самого Пере-Щура, який біг вниз по вулиці до Річки Часу, нещадно чухаючись, і в кінці вулиці зі страшним криком стрибнув у Річку, а оскільки він був єдиним Щуром у Світі Чарів, який не вмів плавати, бо завжди був надто лінивим і розбещеним і не хотів учитися плавати, то одразу втопився у Стрімкій Течії.
На цьому все закінчилося.
Повільно, повільно нещуряче населення Респекторату почало виходити зі своїх будинків, зрозумівши, що їхні муки закінчилися, і з великим ентузіазмом кинулося до парканів, які розмежовували Респекторат і решту Світу Чарів, і зруйнували ті паркани дощенту, а тоді ще й порозкидали уламки стін своєї тюрми. Якщо якимось Щурам і вдалося пережити Велике Свербляче Бомбардування, то їх все одно більше не бачили, бо всі вони позаповзали у темряву тріщин світу, де їм і місце.
Сорая Видр на зелено-золотому килимі приземлилася біля сірої булочної, аж тут з'явився Лука зі своїми приятелями.
— Луко Халіфо, — сказала вона, а Лука навіть не запитав, звідки вона знає його ім’я, — ти зробив Чарівному Світові велику послугу. Чи хотів би ти мене про щось попросити? Ти вгадав моє ім’я, і лишень за це я б мала виконати три твої бажання, ти ж поки що загадав тільки одне. А от за ідею Сверблячих Бомб навіть не знаю, як тобі і дякувати! Подумай про найбільше, найважливіше своє бажання, яке тільки можеш загадати, а я подумаю, чи зможу тобі чимось у цьому допомогти.
Перш ніж Ніхтотато зміг його зупинити, Лука почав швидко говорити, розповідаючи цій дивовижній юній дівчині, що мала таке ж ім’я, як і його мама, чому він прибув сюди у Світ Чарів, що й навіщо хотів тут зробити. Під кінець його невеликої промови очі Образцеси Видр розширилися, її рука піднеслася до рота.
— Може, кажу це передчасно, — промовила вона, і в її голосі з’явилися нотки благоговіння, — але боюся, що ти просиш про неможливе.
Потім вона усміхнулася пустотливою усмішкою і як дитина плеснула в долоні.
— Викрасти Вогонь Життя, цього ще ніхто не робив у всій історії Чарівного Світу! Ну, це було б найбільш Непоштивим Вчинком Усіх Часів! Це було б обурливим, але дивовижним. Коротше кажучи, це було б цілком Нечуваним, а тому кожній справжній Видрі слід у цій справі надати посильну допомогу. Мої воїни з ВПСВ, себто Військово-Повітряних Сил Видр, мають повернутися додому, але, Луко Халіфо, Крадію Вогню, я, королівна Видр, зроблю все що в моїх силах, аби допомогти тобі у підготовці цього страхітливого, але й дуже шляхетного і дуже небезпечного, а також абсолютно захопливого!… злочину.
— Я дуже поспішаю, — промовив Лука хоробро, — а ти маєш цей швидкий килим. Чи змогла б ти перевезти мене через усі Рівні й доставити до так потрібного мені Вогню, а потім відвезти назад до місця, звідки я починав свою подорож?
— Ну, Річка — дуже довга й оманлива, — сказала Образцеса Сорая, — замислено киваючи головою. — А тобі все ще треба пройти Туман Часу, де ти нічого не бачитимеш, відтак — Великий Застій, коли Річка заверне в болота й ти не зможеш рухатися далі, потім — Неминучий Вир, коли Час постійно кружлятиме, а ти не знатимеш, як звідти вибратися, а ще Трильйон і Одне Роздоріжжя, коли Річка стане лабіринтом, а ти, поза сумнівом, заблукаєш у заплутаних водних шляхах і не зможеш знайти хоча б одного струменя, що був би справжньою Стежкою Часу. Ну що ж, — сказала вона голосом, з якого Лука догадався, що рішення ухвалено. — Я піду з тобою. Є щонайменше чотири етапи, чи як ти там їх називаєш, «Рівні», і я допоможу тобі їх пройти. Але потім усе все ж буде, як буде.
— А чому ти не можеш відвезти мене аж до місця призначення? — бовкнув Лука дуже розчаровано.
— Тому, мій любий Луко, — відповіла Образцеса Видр, — що цей летючий килим, наданий мені давним-давно самим Царем Соломоном, може робити багато дивних речей, але він не зможе пролетіти крізь Великі Кільця Вогню.
5
Стежка до Трьох Вогняних Пампушок
кщо ви ще не літали на чарівному килимі, то, мабуть, нічого не знаєте про морську хворобу. Летючий килим, пересуваючись у повітрі, робить повільні хвилеподібні, коливальні рухи, але не такі, ніби він летить на повітряних хвилях, а так, ніби сам килим став шовковим повітрям, що підіймає вас усе вище й відвозить, куди вам потрібно. Шкода, але це щира правда, що вашому шлункові такий вид подорожі може й не сподобатися, принаймні якийсь час. І якщо ви ніколи ще не подорожували летючим килимом у товаристві із зденервованим ведмедем, що танцює, і навіть із ще більш зденервованим собакою, що розмовляє, а ще зі Слоно-Качкою та Слоно-Селезнем, які вперше літають за все своє нелетюче життя, вже не кажучи про надприродну істоту, що має вигляд, діє і розмовляє як ваш тато, а також зі стародавньою королівною, яка має вигляд, діє і розмовляє як сімнадцятирічна дівчина, а на додаток іще з амфібним судном, яке називається «Арґо», тоді вам треба собі лишень уявити те замішання, що запанувало на облавку зелено-золотого Решама, коли він знявся і взяв курс на Тумани Часу. Летючий килим збільшився до розмірів, необхідних для перевезення всіх своїх пасажирів і вантажу, а це тільки збільшило хитавицю під час польоту.
Картина, варто зауважити, була не з приємних — хаотичною і галасливою. Лунали стогони і завивання, бурчання і гарчання, а також інші характерні звуки, які видають слони (а також качки), коли вони нездужають. Ведмідь Собака не переставав казати: якби ведмеді захотіли літати, вони б відростили крила, а також зізнавався, що ведмеді, сидячи на килимах, думають про ведмежі шкури, якими застеляють підлогу, проте всі слабування спричиняв все ж таки летючий килим; а собака Ведмідь безупинно щось схвильовано лепетав, перекочуючись по килимі, і його монолог звучав приблизно так: Я ж бо випаду, їй-богу. Тримайте мене, бо я випаду. Я зараз випаду, ні доволі, я зараз випаду, будь-якої миті. Я вже випадаю. Насправді килим, щойно хтось із пасажирів надто сильно нахилявся над його краєм, одразу загортався досередини й знову повертав пасажира у безпечне місце.
А Слоно-Птахи безперестанку питали одне одного, чого вони взагалі потрапили на килим. У сум’ятті під час від’їзду з Ретроспекторату вони якимсь дивом потрапили на облавок килима разом з «Арґо», але щось не пригадували, аби вони висловлювали згоду на своє перебування на килимі.