— Співчуття — це не наше завдання, — відповіли Ааліми. — Століття минають невблаганно незалежно від того, хочуть цього люди, чи ні. Все минає. Триває вічно лишень Час. Якщо один Світ закінчується, починається інший Світ. Щастя, дружба, любов, страждання, біль — усе це швидкоплинні ілюзії, як тіні на стіні. Секунди спливають у хвилини, а хвилини — в дні, а дні — в роки, і все це бездушно крокує вперед. Тут нема «почуття». Мудрістю є тільки здоровий глузд.
А секунди направду на місці не стояли, і життя потрохи залишало Рашида Халіфу в його домі, що в місті Кагні.
— Ааліми — це мої смертельні вороги, — колись казав він, і це було правда. Пристрасть розпирала Луці груди, і зойк несамовитої любові вирвався з його горла.
— Тоді я вас проклинаю так само, як прокляв капітана Ааґа! — заволав він до трьох Дзьо. — Він тримав звірів у клітці, ставився до них жорстоко, і, правду кажучи, ви — нічим не кращі. Ви думаєте, що всіх тримаєте у своїй клітці, тому можете не звертати на нас уваги, можете мучити нас, можете силувати нас до всього, що вам заманеться, бо вас, крім самих себе, ніщо не турбує. Я проклинаю вас, усіх трьох! А зрештою, хто ви такі? Дзьо-Гуа, Минуле відійшло й ніколи не повернеться, а якщо воно й живе, то лишень у нашій пам’яті та в пам’яті Слоно-Птахів, авжеж, і воно аж ніяк не стоїть на мурах Надхмарної Фортеці у чудернацькому каптурі. Щодо тебе Дзьо-Гай, то Теперішнє навряд чи існує, навіть такі як я знають. Воно зникає у минулому щоразу, коли я кліпаю оком, і така, хм, така тимчасовість не має наді мною жодної влади. Дзьо-Айґа? Майбутнє? Та годі. Майбутнє — це мрія, і ніхто не знає, якою вона буде. В одному ми певні, ми певні у тому, що ми — це Ведмідь, Собака, моя сім’я і мої друзі, ми знаємо, що майбутнє буде, хоч би яким воно було, хорошим чи лихим, щасливим чи не дуже, і тобі не потрібно нам пояснювати, що таке майбутнє. А Час — це не якась пастка, чуєте, шахраї. Це — шлях, по якому я йду в цю мить дуже швидко, тому геть з моєї дороги. Вас усі дуже довго боялися. Тож нехай вони звільняться від свого страху і… і… і закують тепер уже вас у кригу. Відчепіться від мене. Зараз я… я… як лясну пальцями.
От і маєш! Виклик силі Часу було кинуто, саме так і казала його мама (а пізніше й тато), а незадовго до того він навчився голосно ляскати пальцями. Це не було якоюсь зброєю. Цікавим залишається той факт, що Ааліми після його прокляття зупинилися як укопані, схилили голови докупи, щось бурчали й шепотіли — як видалося Луці — безпорадно. Чи могло таке статися? Чи могло таке статися, що вони виявилися безпомічними перед уславленою Силою Прокляття Луки Халіфи? Чи могло так статися, що вони знали, що він один із Незвичайних Дітей, які не можуть стати жертвою Часу? Якщо це був Чарівний Світ Рашида Халіфи, то чи були Ааліми його творінням також, а отже, чи вони підпорядкувалися його законам? Дуже повільно, як той чарівник, що заклинає, Лука підніс високо над головою ліву руку і ляснув з усієї сили пальцями.
Надхмарна Фортеця Баадал-Ґарг затряслася, наче дешева театральна декорація, а здивовані бранці на летючому килимі стали свідками руйнації величезних аеротюремних мурів з амбразурами й бійницями.
— Хтось напав ззовні, — вигукнув Лука, і всі на летючому килимові радісно закричали, коли Ааліми зникли з поля зору для відбиття неочікуваної атаки.
— Хто це? — перепитала Сорая, збираючись із силами й маючи особливо присоромлений вигляд у ту мить. — Військово-Повітряні Сили Видр? Якщо це вони, то їхня місія — це місія самогубців.
Тут захитав головою Титан, а на його величезному обличчі повільно розпливлася широка усмішка.
— Це не Видри, — сказав він. — Це повсталі Боги.
— Ну, загалом, ми погоджуємося з тим, що боги можуть вставати на повен зріст, — сказали Слоно-Птахи, — але навіщо бути такими навіженими?
— Я маю на увазі, — промовив Старий Друзяка, зітхнувши, — що боги підняли повстання.
А воно так і було. Згодом, озираючись назад, Лука не міг достеменно збагнути, чи повстання богів було спровоковано його промовою під Деревом Мук, коли він намагався переконати забутих божеств у тому, що їхнє виживання залежить від життя його тата, а чи воно спалахнуло після його Прокляття, метою якого було зруйнувати панування Аалімів над обома Світами — Реальним і Чарівним; а чи безсмертні відставники вирішили, що досить — це досить, а Лука і його друзі лишень виявилися в потрібний час у потрібному місці. Хай якою була причина, однак екс-боги із Серця Чарів вирвалися через прогалину в небі й, наче той рій шершнів, люто накинулися на Надхмарну Фортецю Баадал-Ґарг. Єгипетська богиня Котів Баст, аккадійський бог-Громовержець Гададу, китайський бог Повені Ґонґ-Ґонґ, голова якого була настільки міцною, що руйнувала Опору Неба, грецька богиня ночі Нікс, жорстокий скандинавський Вовк Фенріс, мексиканська пір’яста Змія Квезалькоутал, а також різноманітні демони, валькірії, рашасаси й гобліни були поряд з дещо кремезнішими парубками — такими як Ра, Зевс, Тлалок, Одін, Анзу, Вулкан та іншими, що палили Надхмарну Фортецю, шпурляли на її стіни цунамі, посипали її блискавками, буцали її головою, а у випадку з Афродітою та іншими богинями краси голосно нарікаючи на Часове Старіння обличчя, фіґури й волосся.
Якщо навколо Надхмарної Фортеці було якесь силове поле, то Чарівна Атака[8]все одно виявилася для неї надто складним випробовуванням. Тож об’єднані сили колишніх божеств знесли твердиню Аалімів, а тоді почувся голосний, дивний, пискливий, нявкучий звук, і Лука крикнув до Сораї:
— Це наш шанс! — одразу летючий килим підійнявся високо в небо і на великій швидкості поніс своїх пасажирів далі.
Проте втеча виявилася нелегкою. Ааліми чинили запеклий опір, даючи останній бій; їхній день добігав свого кінця, проте вони ще мали відданих слуг. Сорая лишень спрямувала килим у напрямку до Дамби на березі Силсили, де б Лука зміг зістрибнути в Реальний Світ, коли на летючий килим накинулися ескадрильї неприродних одноногих птахів, міфічних Шанґ-Янґів, або ж китайських Дощових Птахів. Оці Шанґ-Янґи в дзьобах несли цілі ріки й виливали їх на Решам, намагаючись загасити вогонь, що пломенів у Горщику Видр на шиї в Луки. Килим нахилявся то в один бік, то в другий, а тоді під лавиною води пірнув донизу, але потім, продемонструвавши чудові технічні характеристики з відновлення свого положення в повітрі, вирівнявся й полетів собі далі. Проте напади Дощових Птахів продовжувалися; п’ять, шість, сім разів ріки води лилися з неба, а пасажири килима падали, зіштовхувалися один з одним і навіть небезпечно скочувалися до країв килима. Захисна плівка бульки була досить міцною. Нарешті запаси води в Шанґ-Янґів закінчилися, і вони невдоволено полетіли геть.
— Дуже добре, що ми вистояли й цього разу, але це ще не кінець нашим бідам, — застерегла Сорая зраділого Луку. — Ааліми зроблять ще одну відчайдушну спробу запобігти вивезенню Вогню Життя до Реального Світу. Ти чув страхітливо жалібне нявкання, коли ми покидали Надхмарну Фортецю? Це Мааліми викинули свій останній козир. На жаль, мушу повідомити, що тим нявканням вони викликали смертельно небезпечних Дощових Котів.
Дощові Коти — нарешті надійшов час і про цих падлюк поговорити! — почали падати з неба вже невдовзі. То були величезні коти, дощові тигри і дощові леви, дощові ягуари й дощові пуми, тварини з родини котячих усіх забарвлень зі смугами й без них, з плямами й без них. Вони були зроблені з самого дощу, зачарованого дощу, перетвореного Аалімами у шаблезубих диких котів. Вони падали, як падають коти, спритно, безстрашно, а коли потрапляли на невидиму захисну плівку летючого килима, то впиналися в неї кігтями й якось трималися на ній. Дуже швидко Дощові Коти геть чисто обліпили невидиму плівку захисного купола, сотні котів, потім тисячі, а їхні кігті були довгими й гострими, тож вони добряче почикрижили плівку.
— Хоч би вони не розірвали захисної плівки! — крикнула Сорая. — Їх надто багато, ми з ними не впораємося.
— Ні, не надто! Давайте, киці, всі до мене! Ми зараз вам покажемо, де раки зимують! — відважно гавкав собака Ведмідь на Дощових Котів, що впиналися й чикрижили кігтями плівку в нього над головою, а Старий Друзяка готувався до нового вставання на повний зріст, однак Лука знав, що все це лишень порожня бравада. Тисячі зачарованих диких тварин з родини котячих, поза сумнівом, здолають навіть великого Титана, а коли Ведмідь і Собака (і може навіть Койот) битимуться до останньої краплі крови, ну, навіть якщо і Сорая багато чого приберегла для такого випадку, все одно в битві проти такої сили їм не перемогти. «Кожного разу, коли я думаю, що ми їх уже розчавили, — міркував Лука, — на моєму шляху постає інша перешкода. — Він узяв руку Сораї і міцно її потиснув. — Я маю лишень сто шістдесят п’ять життів, і думаю, що їх мені не вистачить для проходження останнього випробування, — промовив він. — Якщо ми програємо, то я хочу вже тепер за все тобі щиро подякувати, бо сам, без твоєї допомоги, я б не пройшов і половини шляху». Образцеса Видр потиснула його руку у відповідь, поглянула понад його плечем, а на її обличчі засяяла широка усмішка.
8
Повна назва атаки — Повалення Диктатури Аалімів Мешканцями Серця Чарівного Світу і ЇЇ Заміна Розсудливішими Стосунками з Часом, за Яких Дозволялося Мріяти, Запізнюватися, Неточно Висловлюватися, Затримуватися, Виконувати Завдання Абияк і Висловлювати дуже Поширене Незадоволення Старінням.