— Великий Вибух? — запитав Лука. — Чи інший Вибух, про який я не знаю?
— Був лишень один Вибух, — промовив Ніхтотато, — тому прикметник Великий тут недоречний. Вибух був би Великим, якби був щонайменше ще один Малий, Середній чи навіть Більший Вибух, з яким можна було б його порівняти і від якого можна було б його відрізнити.
Лука не хотів гаяти часу на суперечки.
— Так, я чув про нього, — промовив він.
— Тоді скажи мені, — вів далі своє Ніхтотато, — що було до Вибуху?
Це було одним із Найбільших Запитань, на які Лука часто намагався, однак безуспішно, дати відповідь.
— Що передувало Вибуху? — запитав він сам себе. — І як могло все вивергнутися з Вибухом, якщо не було, з чого вивергатися? В нього аж голова розболілася, так він зосереджено думав про Вибух, тому, звісно, про це він думав не довго.
— Я знаю, якою має бути відповідь, — сказав він. — Вона має бути «Нічого», але я до кінця цього не розумію, якщо бути з вами до кінця відвертим. Хай там як було, — додав він настільки серйозно, наскільки це можна було зробити, — але це не має жодного стосунку до теми нашої дискусії.
Ніхтотато помахав пальцем перед його носом.
— Навпаки, майбутній найманий вбивцю, — сказав Ніхтотато, — він має безпосередній стосунок до нашої дискусії. Якщо весь усесвіт може вибухнути з Нічого, а тоді Бути, хіба ти не розумієш, що протилежне тоді також можливе? Себто вбухнути і Не-бути так само як вибухнути і Бути? Всі, хто був чи є людиною, Наполеон Бонапарт наприклад, або ж імператор Акбар, або ж Анжеліна Джолі, або ж твій тато, можуть просто повернутися до нічого, ну, коли вони відійдуть? Шляхом Невеличкого, під чим я розумію особистого, Анти-Вибуху?
— Анти-Вибух? — повторив Лука дещо збентежено.
— Абсолютно точно, — сказав Ніхтотато. — Не поширюючись, а звужуючись.
— Ви хочете сказати, — запитав Лука, відчуваючи, як у ньому піднімається обурення, — що мій тато на межі переходу в Ніщо? Це ви мені хочете сказати?
Ніхтотато не відповідав.
— А як тоді щодо життя після сме… — почав було знову Лука, але зупинився, ляснув себе по голові й перефразував запитання.
— А як щодо Раю?
Ніхтотато мовчав.
— Ви хочете сказати, що Раю нема? — допитувався Лука. — Не один би містянин, якби дізнався, що ви хочете мені сказати, відповів би вам, наскільки мені відомо, не одним «теплим» словом.
Ніхтотато ні пари з вуст.
— Ви щось дуже мовчазний, — промовив уже сердито Лука. — Може, ви й не знаєте стількох відповідей, як прикидаєтеся, що знаєте. Може, ви вже й не таке велике цабе, як вдаєте із себе.
— Не зважай, — промовив собака Ведмідь якось дивно, аж надто по-братському. — Тобі справді треба повертатися додому.
— Мама переживатиме, — промовив ведмідь Собака.
Лука ніяк не міг звикнути до дару мови у звірів.
— Перш як піти, я хочу почути відповідь, — наполягав на своєму Лука.
Ніхтотато кивав головою повільно, ніби розмова, яку він провадив з кимось невидимим, щойно закінчилася.
— Гаразд, я тобі відповім, — промовив він. — Коли я завершу свою роботу, коли я поглину татове… ну, не має значення, що саме я поглину, — додав він поспішно, коли побачив вираз обличчя Луки, — тоді я, так, я також! Вбухну, себто антивибухну. Згорнуся й просто перестану Бути.
Луку це приголомшило.
— Ви? Ви один збираєтеся померти?
— Не-Бути, — виправив його Ніхтотато. — Саме таким технічним терміном слід послуговуватися. А оскільки я спочатку відповів на твоє третє запитання, я повинен сказати, по-перше, мене ніхто не посилав, але хтось послав за мною, і по-друге, я зовсім не прийшов звідкись, але я прийшов від когось одного. І якщо ти трохи поміркуєш, то зрозумієш, хто є той хтось і той хтось один, оскільки вони є одним і тим, а я — лишень їхня точна копія їх Обох, які є Одним.
На сході срібне сонце яскравішало. Собака й Ведмідь мали схвильований вигляд. Безперечно, Луці в цей час треба було бути вдома й готуватися до школи. Сорая, мабуть, сама не при собі від хвилювання. Можливо, вона вже навіть відрядила Гаруна на пошуки брата. Коли Лука повернеться додому на сніданок, ох і перепаде ж йому на горіхи. Проте Лука не думав про сніданок або школу. То був час не для каші, Щуроїда чи географії. Він думав про речі, над якими він майже ніколи не замислювався у своєму житті. Він думав про Життя і Сме… ну, Не-Життя. Він усе ще не міг змиритися з тим незакінченим словом.
— А Вогонь Життя може врятувати мого тата, — промовив він.
— Якщо ти зможеш його викрасти для нього, — сказав Ніхтотато, — а тоді… так, поза сумнівом.
— І він також поверне Собаці й Ведмедю їхнє справжнє життя.
— Так.
— А що станеться з вами? Коли ми досягнемо своєї мети?
Ніхтотато не відповів.
— Вам не доведеться антивибухати, правда? Вам не доведеться Не-Бути?
— Саме так, — сказав Ніхтотато. — Це буде не мій час.
— Отже, ви підете.
— Так, — відповів Ніхтотато.
— Ви підете геть і ніколи не повернетеся.
— Ну, ніколи — довге слово, — сказав Ніхтотато.
— Гаразд… але ви не повертатиметеся дуже довго.
Ніхтотато на знак згоди лишень схилив голову.
— Дуже-дуже довго, — наполягав Лука.
Ніхтотато стиснув губи і розвів руками, ніби здавався.
— Дуже, дуже, дуже…
— Не сполохай свого щастя, — різко сказав Ніхтотато.
— І саме тому ви намагаєтеся нам допомогти, так? — здогадався Лука. — Ви не хочете антивибухати. Ви намагаєтеся врятувати свою шкуру.
— Я не маю шкіри, — сказав Ніхтотато.
— Не вірю йому, — сказав собака Ведмідь.
— Він мені не подобається, — сказав ведмідь Собака.
— Не вірю жодному його слову, — сказав собака Ведмідь.
— Я навіть подумати не можу, що він просто візьме й піде собі геть, — сказав ведмідь Собака.
— Обман, — сказав собака Ведмідь.
— Пастка, — сказав ведмідь Собака.
— Якась хитрість, — сказав собака Ведмідь.
— Мусить бути якась хитрість, — сказав ведмідь Собака.
— Запитай у нього, — сказав собака Ведмідь.
Тим часом Ніхтотато зняв свій капелюх-панаму, почухав лисину, опустив очі й зітхнув.
— Так, — сказав він, — це хитрість.
Насправді було дві хитрості. Перша на думку Ніхтотата полягала в тому, що ніхто в усій історії Світу Чарів ніколи не викрадав Вогню Життя, який був захищений стількома рівнями і стількома способами, що на думку Ніхтотата забракло б часу, аби перелічити одну десяту з них. Незліченні небезпеки чигали зусібіч, ризики були неймовірні, і лишень найбезстрашніший шукач пригод міг мріяти здійснити такий подвиг.
— Ніхто ніколи так і не зміг цього зробити? — запитав Лука.
— Ніколи не зміг зробити успішно, — виправив його Ніхтотато.
— А що ставалося з людьми, які намагалися це зробити? — допитувався Лука.
Ніхтотато насупився.
— Ти ж бо не хочеш знати, — сказав він.
— Гаразд, — сказав Лука. — А яка друга хитрість?
Стемніло, правда, не всюди, лишень навколо Луки, Собаки, Ведмедя і їхнього дивного товариства. Так ніби хмара затулила сонце, хоча сонце зі сходу все ще світило. Ніхтотато, здавалося, також потемнів. Знизилася температура. Все навколо стихло. І нарешті заговорив Ніхтотато низьким, важким голосом.
— Хтось мусить померти, — сказав він.
Лука був сердитий, спантеличений і наляканий водночас.