Рука вчительки стиснулася у кулак так, що, здавалося, олівець зараз хрусне. Враз він енергійно забігав по написаному, підкреслюючи рясні помилки та неправильно вжиті слова. Зупинився лиш навпроти виразу: «Мама - інспектор ОблВОНО». Через хвилину вагання вчителька взялася за гумку й почала витирати сліди від олівця.
А вже згодом вивела під твором Валерика «чотири», щоправда, з великим мінусом.
ОСВІТЛЕННЯ
Новозбудоване приміщення дитячого садка оглядав заступник керуючого Селезень.
- Послухайте, кому цей шик потрібний? - невдоволено гримав він. - Ну, посудіть самі, як впливатиме на дітей цей допотопний дід із риболовецькою сіткою?
- То ж герой казки про Золоту Рибку, - пояснив виконроб.
- Виходить, діти вже змалку звикатимуть до браконьєрства?
- Розумієте...
- Ніяких «розумієте»! Негайно замажте сітку, діда взуйте в чоботи і нехай сидить на березі з вудочкою! Та й Червона Шапочка якась сумнівна.
- Я хотів сказати...
- Переробіть згідно профорієнтації - хай із сапкою на полі працює. Вовка на коня перемалюйте... І взагалі забагато всякої звірини. Керуючому це не сподобається.
- Я хотів сказати, що керуючому оформлення до вподоби, - зрештою закінчив думку виконроб.
Якийсь час Селезень мовчав.
- Хіба я сказав, що воно погане? - нараз споважнів він. - Засвітіть-но світло!.. От бачите, що то значить правильне освітлення. Тепер оцей дід з сіткою як живий. І Червона Шапочка зовсім іншою виглядає... - А вже виходячи, затримався: - От двері усе-таки варто перефарбувати.
- У який колір?
- М-м, гадаю, підійде колір неба. І готуйтеся до здачі об'єкта!
ПОБАЧЕННЯ
Чим далі Маслина брів вулицями знайомого містечка, тим більше його заносило у думках з п'ятдесятирічної житейської дороги на... сімнадцятирічну. Он там, над річкою, вони, випускники десятого, зустрічали схід сонця. А ось тут, у парку... Маслина присів на лавочці під кучерявим кленом і поринув у спогади. Рівно тридцять три роки минуло відтоді. Під оцим кленом він освідчився у коханні Лідці. Тут через якусь дрібницю вони посварилися...
«А що, як потелефонувати? Незручно якось, - боровся сам із собою. - Натраплю на Олексія, спливуть давно забуті ревнощі. І чи варто тривожити тихий сімейний ставок? А чому б і ні!»- прокинулося давно приспане хлоп'яцтво.
Серце Маслини стріпнулося сполоханою пташкою, як почув з телефонної трубки її голос:
- Лідо?
- Була колись. Тепер Лідою Михайлівною величають. З ким маю честь?
Маслина зрозумів, що в такому тоні далі розмовляти не можна, бо покладуть трубку. І назвав себе.
- Невже це ти? - здивувалися на другому кінці дроту. - Добре, що згадав. Як тобі там живеться?
- Як усім. Часто згадую про тебе... Лідо, а що, якби нам зустрітися? Чекатиму в парку, біля кафе.
Година здалася Маслині вічністю. Він палив цигарку за цигаркою, готував блискучі монологи і малював в уяві, як вродлива жінка кидається йому в обійми, знеможено шепче: «Я так тебе чекала! Чому ти ні разу не приїхав?»
Від задоволення Маслина заплющує очі і враз жахається: «А раптом хтось із знайомих побачить, повідомить на роботу, дружині. Почнуть розглядати на зборах. Ще, чого доброго, позбавлять преміальних».
Його піднесений настрій одразу впав.
«Навіщо мені ця зустріч? - уже картав себе Маслина. - Пішов би на озеро, покупався. Ще в кіно захоче - запізнюся на поїзд. Тоді тиняйся до ранку на вокзалі».
Маслина йде в кафе, сідає за столик, замовляє каву і стежить за алеєю. Враз побачив її. Повна літня жінка повільно наближалася до нього, оглядаючись на всі боки.
«Пізня осінь! - зітхнув Маслина й одвернувся од вікна. Інтуїтивно відчув, що вона розглядає його, але він навіть не поворухнувся. - Ще сміятимуться - бабусі побачення призначив!»- Ураз підвівся з-за столу і швидко попрямував до виходу.
Його погляд на мить зустрівся з Лідиним - вона одвернулася.
«Тим краще, що не впізнала мене», - подумав Маслина і повернув з алеї в гущавину парку. З-за куща бузку побачив, як до Ліди підійшла якась жінка, і вони, регочучи, попрямували алеєю.
- Уявляєш, - долетіло до Маслини, - коли я його побачила - жахнулася! Обличчя у зморшках, лисий... Я побоялася стати посміховиськом в очах знайомих.