Маслина витер спітнілу лисину, тихенько вибрався з-за куща і поволі побрів до залізничного вокзалу.
ПОЛУМ'ЯНА ДУША
Ми зустрілися у центрі міста. Привіталися. Потім, як годиться при таких зустрічах, обмінялися інформацією про погоду, прогнози, поділилися міськими новинами. Затим частую його цигарками.
- Не можна мені, - почухав потилицю Печериця.
- Правильно робиш, - підтримую його. - Як уже наша обласна газета замість літературної цілу сторінку курцям присвятила, то можеш собі уявити, що то за отрута, отой нікотин. - Кажу таке, а сам тим часом сірники витягаю, аби запалити цигарку. Та він як сахнеться:
- Не смій! Я можу вибухнути!
- Ти зранку температуру міряв?
- Кинь свої недолугі жарти, - образився він. - Я тобі на повному серйозі.
- У такому разі поясни, що трапилось.
- Як тобі сказати, - зам'явся Печериця. - Те, що з печінкою у мене не все гаразд, - не секрет. Та я, правду кажучи, не звертав уваги. Ет, міркую собі, поболить та й перестане. Коли ж якось так розігралася, що якби не «швидка допомога», хто й зна, чим би й скінчилося... Після приступу йду в поліклініку. Покрутили-повертіли мною. «Здайте, - кажуть, - аналізи». Здав. Приходжу: «Доведеться, - повідомляють у лабораторії, - ще раз кров здавати». Здав ще раз. На третій - те саме Опісля цілий консиліум лікарів зібрався. Довго сперечалися. Потім закликали мене і врунили цього папірця. На прочитай.
Я розгорнув папірця.
«Консиліум у складі (йшов перелік прізвищ) після ретельних лабораторних досліджень крові громадянина Печериці Тимофія Івановича прийшов до висновку - в кровоносних судинах цього громадянина циркулює спирт з незначною часткою крові...» Підписи і печатка.
- Ну й даєш! - вирвалось у мене мимоволі.
- Зачекай, ще не все, - зітхнув Печериця. - Вони хотіли причепити мені-на грудях табличку: «Вогненебезпечний». То я ледве вирвався з їхніх рук.
- Що ж далі робитимеш? Печериця спохмурнів
- Волею-неволею доведеться перейти на сухе вино.
БЕЗ ПАНІКИ, ГРОМАДЯНИ!
Фрагмент стенограми виступу молодшого науковця на одній з конференцій по охороні природи.
«Шановні товариші!
Ми, невсипущі охоронці природи, йдемо у двадцять перше століття бадьорим кроком, наші серця сповнені глибокого оптимізму. Даруйте за певну різкість у висловлюваннях, але мене дивують виступи моїх деяких колег. З цієї високої трибуни вони розпачливо розводили руками і мало не співали заупокійну нашій рідній фауні та флорі. Як приклад, наводили зайця. Мовляв, ще в двадцятому столітті вони були, а тепер їх немає. Усю вину звалюють на нас, охоронців природи. Коли йти таким, я б сказав, небезпечним шляхом, то виходить, що й наші прапрадіди винні у зникненні мамонтів. Давайте розберемося, товариші!.. Нещодавно я переглянув десятитомник засідань колишніх товариств охорони природи, вивчив тодішні постанови, рішення. Напрошується єдиний висновок - наші попередники не сиділи склавши рук.
Не буду голослівним. Ще в середині двадцятого століття на одного зайця припадало 32 мисливці, 12 гончих псів і в середньому десять постанов - гарантій заячого життя. Розбещеному зайчиськові годили так, що в багатьох випадках невтомні ентузіасти навіть автомобільними фарами присвічували серед ночі, аби той бува замість озимини грудки не вхопив. Робили все від них залежне, а він вперся - не хочу жити, і квит!..
Такі факти, товариші, проти яких, як той казав, не попреш!
Чи маємо ми підстави для песимізму? Ніяких, товариші! З усією відповідальністю заявляю: заєць у нас буде. Зараз ми вже приступили до глибокого наукового вивчення способу життя цього гризуна в минулому. Всі ви пам'ятаєте, як рік тому в обласній пресі з'явилося сенсаційне повідомлення, що один мисливець зустрів недалеко від Загайпільського лісу живого зайця. Наша наукова експедиція відразу ж виїхала в ті місця. Обнишпорили все навкруги і, коли нічого не знайшли, взялися за розкопки. На невеликій глибині виявили силу-силенну вистріляних гільз, поржавілі консервні банки, порожні пляшки, серед них одну з рідиною. На превеликий жаль, дослідити рідину не вдалося, бо молодший науковий співробітник Гілочка разом з двома лаборантами видудлили її замість води і настільки відхилилися від психологічної норми, що один з лаборантів почав ганятися за псом, намагаючись укусити безвинну тварину за задню ногу.
Зрештою, я відхилився од основної теми... Так ось про зайця. Радий повідомити високому зібранню, що старшому науковому співробітникові Горбушенку вдалося схрестити домашнього кролика з гончим псом. Звірок, якого він назвав песозайцем, швидко акліматизувався і вже дає про себе знати: двадцять шість мисливців лікуються від укусів. А наш вельмишановний голова товариства встановив спортивний рекорд: рятуючись від песозайця, подолав сорокап'ятикілометрову дистанцію за годину і сорок п'ять хвилин!