Того, що його начальник витяг з кишені флакончик з таблетками, Реп'яшок не помітив - він з жахом споглядав, як рояль ніжкою зачепився за нерівну підлогу, а двоє робітників не могли його зрушити з місця... У концерті наступила довга пауза. З-за куліс визирнуло перелякане обличчя Реп'яшкового заступника Кропивкіна.
«Придумай щось», - показав йому на мигах Реп'яшок і при цьому зробив таку гримасу, що Кропивкін зник, мов привид, аби заповнити паузу.
- Чого стовбичите, не бачите, що на сцені діється? - у свою чергу накинувся Кропивкін на режисера. - Ганьба! Провал! Такий концерт під кінець зіпсувати!..
- То ваша вина! Не могли заздалегідь усе передбачити, - аж трясся од злості режисер, докоряючи керівникові вокального тріо.
Після вимушеної паузи концерт продовжувався. Хоча Микола Вікторович не відривав погляду від сцени, Реп'яшок більше не торжествував.
«Це ж він завтра на нараді згадає моє прізвище перед усіма, - повзли в його голові чорні думки. - А все через Кропивкіна. Цього йому не прощу!»
«Бездара!»- холодно дивився на режисера Кропивкін і в думках підшукував фахівця на його місце.
«Він іще шкіриться. Тут плакати треба!.. Більше, голубе, й ноги твоєї у нас не буде», - думав режисер про керівника вокального тріо.
Одним словом, збиралося на грозу і всі очікували грому.
Та по закінченні концерту Микола Вікторович, на диво, почав дякувати учасникам художньої самодіяльності.
«Не хоче псувати настрою всьому колективу, - мучився Реп'яшок. - Мені зробить зауваження наодинці».
Зрештою, начальник простяг йому руку і сказав:
- Молодці!
Реп'яшок був на сьомому небі. Тріумфуючи, помахав рукою за куліси Кропивкіну.
- А що я вам казав! - мало не обнімав режисера Кропивкін.
- Вітаю вас, друже, - тряс руку керівникові вокального тріо режисер. - - Ви талановитий керівник. Таких би нам побільше! Шкода, що немає вакансій.
- Може, з'являться, - підказав йому хтось із робітників, котрі тягли на місце рояль.
- На кого ви натякаєте? - обмер Реп'яшок, спостерігаючи, як обличчя Миколи Вікторовича знову спохмурніло і скривилося.
СУХІ ГРИБИ
На столі парували смажені гриби, приємно лоскотали ніздрі пахощі кропу, яким Ксеня Гаврилівна так щедро присмачила молоду картоплю. Ревізор Макар Гарбуз стояв з келихом і виголошував здравицю на честь господині-іменинниці. Він бажав їй повну хату сонця, море щастя, порівнював з чарівною квіткою,, натякав і господарю: мовляв, доглядай за клумбою, бо на таку квітку кожний ласий.
Господар на те поблажливо усміхався, а господиня, зашарівшись, підіймала догори руки, ніби захищалася:
- Йой, Макаре Тодосовичу, таке скажете. Була колись...
Невдовзі господар підняв келиха за гостя, гість - за господаря, а далі вже покульгала звичайнісінька пиятика. Захмелілий ревізор усе ближче підсовувався до господині, а коли наблизився на небезпечну відстань, ласо зазирнув у вічі:
- А ви таки кві...іточка, їй-богу, квітка, Ксеню Гаврилівно. В-велика троянда. - Він хотів показати, яка та квітка завелика, та, не скоординувавши своїх рухів, змів зі стола миску з грибами.
Господар значуще підморгнув своїй «половині», та лукаво помахала пальчиком перед ревізорським носом і налила в чарку.
- Давайте заспіваємо, - запропонував господар. Ревізор охоче пристав на цю пропозицію і першим затяг:
Туман яром, туман долиноою!..
До його тенора приєднався приємний жіночий голосок, і принишклим вечірнім лісом крізь розчинені вікна попливла відома мелодія. Полинула вона аж до лісорозробок, де таку велику нестачу деревини виявив цими днями ревізор Гарбуз.
Опівночі, як господарі не просили, Гарбуз напосівся їхати.
- Куди ж ви серед ночі? Заночуйте у нас! - бідкалася господиня.
- Мушу, моя дорога, мушу. - Гарбуз чмокнув її у щоку.
- Як уже така необхідність, то хоча візьміть цей скромний даруночок, - показала господиня на великий целофановий мішок з сушеними грибами. - Між іншим, сама збирала.
Коли попрощалися, Гарбуз відкликав убік господаря. Пошепки запитав:
- Ксеня Павлівна про ре...ревізію не в курсі?
- За кого ви мене вважаєте?
- На, візьми ці акти - я на цьому тижні приїду, напишемо інші. Матері його ковінька, ліс великий. Дров багато! - І ляснув по плечу звеселілого господаря.
Гостинні господарі довго махали ревізорові вслід, а як автомобіль зник за поворотом, полегшено зітхнули:
- То що? - запитала чоловіка Ксеня Гаврилівна.
- Я ж тобі казав, що на гриби він обов'язково клюне!
- Таки повірив, що я іменинниця, - зареготала Ксеня Павлівна. - Ще й залицятися брався...