А пан Крістон Колій тим часом обернув свою вірність на службу королеві Алісенті. Її милість охоче дала йому запоруку своєї підтримки; молодий Регіментар Королегвардії вдягнув її та розбив ущент усіх супротивників, палаючи чорною люттю. Пана Ламай-Кістки він полишив зі зламаною ключицею та розтрощеним ліктем (за віщо Грибочок почав називати його Ламана Кістка), але найповнішу чару його гніву випив Лицар Цілунків. Улюбленою зброєю Колія був шпичастий телепень, і того дня його удари сипалися на поборника пана Лаенора дощем; вони розтрощили панові Джофрі шолома і залишили його лежати непритомним на землі. Винесений з поля скривавленим, лицар помер за шість днів, не повернувшись до тями. Грибочок твердить, що пан Лаенор провів кожну годину кожного з тих днів коло ліжка пораненого, а по його смерті — гірко оплакував.
Найдужче лютував сам король Візерис — адже пишне святкування зненацька перетворилося на тяжку і скорботну подію, супроводжувану взаємними докорами та звинуваченнями. Та подейкували, що королева Алісента його гніву не поділяла і невдовзі попрохала пана Крістона Колія стати її особистим захисником. Холод між дружиною та донькою короля став уже очевидним для всіх; його помітили навіть посли Вільних Міст, про що і написали у своїх листах до Пентосу, Браавосу та Старого Волантису.
Скоро по тому пан Лаенор повернувся на острів Плавень, лишивши багатьох із мовчазним запитанням, чи було його шлюб бодай раз здійснено на подружньому ложі. Принцеса лишилася при дворі, оточена друзями та прихильниками, серед яких не було пана Крістона Колія, бо він цілком і рішуче перейшов на сторону королеви — до «зелених». Його місце коло принцеси посів могутній та грізний Ламай-Кістки (або тепер уже, з легкої руки Грибочка, Ламана Кістка), котрий і став найпершим серед «чорних», незмінним супутником Раеніри на бенкетах, ловах і танцях. Чоловік принцеси заперечень не мав; пан Лаенор надавав перевагу вигодам Припливу, де невдовзі знайшов собі нового улюбленця: надвірного лицаря на ім’я пан К’ярл Корей.
Згодом, хоча пан Лаенор і приєднувався до дружини заради важливих двірських подій, де без його присутності було не обійтися, все ж головним чином його життя минало вдалині від принцеси. Септон Євстахій каже, що вони ділили постіль хіба що десяток разів. Грибочок погоджується, але додає, що в тій постелі нерідко бував і К’ярл Корей — принцесу збуджували пустощі двох чоловіків, каже він, до того ж її час від часу запрошували поділити розваги на трьох. Але водночас Грибочок сам спростовує власні слова, коли каже, що в такі ночі принцеса полишала свого чоловіка з коханцем і шукала власного задоволення у обіймах Гарвіна Моца.
Чи правдиві ті оповідки, а чи ні, достеменно невідомо — але скоро було оголошено, що принцеса чекає дитину. Народжений у останні дні року 114 по А.З., хлопчик був дебелий, міцний та здоровий, мав брунатне волосся, карі очі та кирпатого носика (тоді як пан Лаенор мав орлиний ніс, срібно-біле волосся та фіалкові очі, що виказували валірійську кров). Лаенорове бажання назвати дитину Джофрі було заперечене його батьком, князем Корлісом. Натомість хлопчика назвали за давнім звичаєм Веларіонів — Джакаерисом (друзі та брати пізніше звали його Джаком).
При дворі ще святкували народження сина принцеси, коли в її мачухи — королеви Алісенти — теж почалися перейми, і скоро вона народила королю Візерису його третього сина Даерона… чиї кольори волосся та очей, на відміну від Джакових, беззаперечно свідчили про драконову кров. За наказом короля немовлята Джакаерис Веларіон і Даерон Таргарієн годувалися від однієї мамки аж доти, доки їх не відняли від грудей. Кажуть, що в такий спосіб король сподівався запобігти ворожнечі між двома хлопчиками, які мали стати молочними братами.
Якщо так, то сподівання його милості, на превеликий жаль, виявилися марними.
Роком пізніше, у 115 по А.З., трапилася нещаслива подія з числа тих, які визначають наперед долю цілих королівств: «спижева сучка» Рунокаменю, пані Рея Ройс, упала з коня під час соколиних ловів і розколола череп об камінь. Дев’ять днів минуло, доки хвора не одужала настільки, що підвелася з ліжка… і впала мертвою за якусь годину по тому. Негайно вислали крука до Штормоламу, звідки князь Баратеон надіслав гінця кораблем до Кров-Каменя — там принц Даемон усе ще намагався захистити своє жалюгідне королівство від вояків Тріархії та їхніх дорнійських союзників. Даемон негайно вилетів у Долину. «Покласти дружиноньку спочивати останнім сном» — казав він, хоча, більш вірогідно, з надією накласти руки на її землі, замки та доходи. Надія виявилася марною — Рунокамінь перейшов до небожа пані Реї, а коли Даемон почав наполягати на своїх правах у Соколиному Гнізді, йому не тільки рішуче відмовили — панна Джейна застерегла принца, що його присутність у Долині небажана і не вітається.