З усіх вельможних князів Вестеросу ніхто не потерпав від нововведених на Порогах звичаїв більше за Корліса Веларіона, Володаря Припливів, чиї кораблі зробили його одним із найбагатших та найвпливовіших вельмож у Семицарстві. Морський Змій знамірився покласти край владі Тріархії на Порогах, а у Даемоні Таргарієні знайшов собі гарячого прихильника, спраглого до золота і слави, які йому мала принести перемога у війні. Знехтувавши королівським весіллям, вони сіли рядити і мудрувати свої задуми у Припливі на острові Плавень. Князь Веларіон мав очолити власні кораблі, принц Даемон — військо. Потуга їхня значно поступалася числом з’єднаним силам Трьох Доньок… але ж принц мав привести на війну ще й свого дракона Караксеса, Кривавого Черва, з лютим вогнем у пащі.
Війна почалася 106-го року по А.З. Принцові Даемону виявилося неважко зібрати військо з безземельних шукачів пригод та молодших синів шляхетних домів, а тоді й здобути кілька перемог протягом перших двох років бойовиська. Року 108-го, нарешті зустрівшись лицем до лиця з Краґасом Годівником Крабів, Даемон убив його одноруч і зітнув голову Темною Сестрою.
Король Візерис, безсумнівно радий позбавитися свого неспокійного брата, підтримував його змагання, час від часу підкидаючи грошенят. До 109 р. по А.З. Даемон Таргарієн зі своїм свавільним сердюцьким військом захопив усі острови Порогів, окрім двох, а кораблі Морського Змія міцно оволоділи водами між ними. У цю коротку мить перемоги принц Даемон оголосив себе «королем на Порогах і вузькому морі», а князь Корліс поклав йому на чоло корону… та їхнє королівство ще далеко не було убезпечене од ворогів. Наступного року Королівство Трьох Доньок надіслало свіжі сили вторгнення на чолі з хитромудрим тирошійським капітаном Ракаліо Риндуном — напевне, одним із найцікавіших та найяскравіших негідників і шукачів пригод у літописах історії. На додачу і Дорн вступив до війни у союзі з Тріархією. Колотнеча на островах та поміж них поновилася.
Тим часом короля Візериса та його двір події на півдні анітрохи не турбували. «Хай Даемон грається у війну» — казав його милість згідно відомих нам джерел. — «Менше клопоту чинитиме.» Візерис сам був геть не войовничої вдачі; протягом попередніх років Король-Берег насолоджувався невпинною чередою бенкетів, танців, турнірів, на яких мартопляси та співці прославляли народження кожного нового таргарієнівського принцика. Королева Алісента скоро виявила себе такою ж плідною, як і вродливою. Року 107-го по А.З. вона народила королю здорового сина і назвала його Аегоном на честь Завойовника. За два роки вона виродила на світ королю доньку Гелаену, а року 110-го — другого сина Аемонда, про котрого казали, що він удвічі менший за старшого брата, зате удвічі завзятіший.
І все ж біля підніжжя Залізного Престолу під час двірських прийомів, як і раніше, сиділа принцеса Раеніра; батько також почав брати її з собою на засідання малої ради. Багато князів та лицарів шукали її прихильності, але принцеса не зводила очей з пана Крістона Колія, молодого, хороброго та справного лицаря у її особистій службі. «Пан Крістон боронить принцесу від ворогів… та хто оборонить її від самого пана Крістона?» — так запитала одного разу королева Алісента при дворі.
Приязнь і дружба між її милістю королевою та її пасербицею не зажилися надовго, адже і Раеніра, і Алісента прагнули першості серед жіноцтва держави. І хоча королева вже подарувала королю не одного, а двох нащадків чоловічої статі, Візерис нічого не робив для зміни порядку успадкування престолу. Принцеса Дракон-Каменя залишалася його наступницею; половина панства Вестеросу присягнулася захищати її права. Дехто питав: «А як же ухвала Великої Ради 101-го року?», але глухі вуха їх не чули. Справу було вирішено королем Візерисом остаточно; повертатися до неї його милість не бажав.
І все ж питання наполегливо ставилися знову і знову, не в останню чергу — самою королевою Алісентою. Найгучніше серед її прихильників лунав голос її батька — пана Отто Вишестража, Правиці Короля. Та коли королю Візерису набридли надто настійливі домагання, він року 109-го по А.З. позбавив пана Отто ланцюга уряду і поставив замість нього мовчазного князя гаренгольського Лионеля Моца. «Цей Правиця хоч інколи даватиме мені спокій» — проголосив його милість.