Родинні обставини змусили Мордехая Цві перервати навчання й цілком присвятити себе торгівлі. Спершу він намагався навчатися вночі, розгортав книги, та невдовзі очі заплющувались, купець засинав, нагарувавшись за день. Спробуй-но відшукати силу уважно читати старовинні фоліанти, коли з рання до смерку сидиш в крамниці, вмовляєш покупців, вихваляєш товар, а ввечері ще провадиш щоденні рахунки…
Каббала вимагала повної зосередженості, її уривками та наскоками не засвоїш. Мордехай пожурився та й скорився. Гроші йшли до нього легко, бажаний достаток сповна перекрив колишню невдачу. Багато хто вирішив, що Мордехай Цві геть перестав думати про містику, ставши нудним обивателем.
Утім, мрія залишилась. Ще перед одруженням він став скуповувати рідкісні єврейські рукописи, допомагати вбогим, віддаючи перевагу людям вченим, щоб ті могли спокійно розкривати таємниці творіння, не відволікаючись на пошуки хліба насущного. У кращі роки Мордехай селив у себе, годував і одягав по п’ятеро-семеро каббалістів, виплачуючи їхнім родинам щомісячне утримання.
Узявши собі дружину з бідної, зате славної вченістю родини, що теж вела свій родовід від піренейських біженців, Мордехай молився за сина, який би втілив його юнацькі фантазії, став би великим мудрецем, асом Каббали.
Дев’ятого ава 5386 року, або ж 7 (26) липня 1626-го за григоріанським літочисленням, паркого літнього дня, коли євреї сумують за зруйнованим Храмом, у Мордехая Цві народився син Шабтай.
З’явитися на світ під час жалоби означало для немовляти особливу, може, навіть величну будучність, однак, за словами каббалістів, ця будучність була з темним, ледь не демонічним, відтінком. До того ж, обидва найзатятіші містики, що мешкали в Мордехая й розбирали його колекцію каббалістичних трактатів, клялися, начебто одночасно з криками породіллі в небі затріпотів величезний кажан з чорними, аж синіми крилами, що затьмарили сонце. А кажани прокидаються при сонячному світлі лише у виняткових випадках.
В Ізмірі почали ширитися чутки, що, либонь, народитися в такий день — недобре, і з цим хлопчиськом родина Цві зазнає чимало лиха. Не те, що їхній інший бахур, тишко Елі! Ось цей справді примножить торговельні успіхи вітця, не відволікаючись на жодну містику.
— Не хотів би я дожити до того, що єврейський народ на дев’яте ава шкодуватиме не лише за втраченим Храмом, а й за народженням цієї дитини, — мовив, хитаючи головою, до Мордехая Цві глава ізмірських євреїв, рабин Йосиф Ескапа, записуючи маля до пінкасу — книги народжень, смертей і шлюбів. — Є в цьому збігові щось таке, що лякає. Ніколи не зустрічався з народженим 9 ава. Добре, якщо ці невиразні передчуття не здійсняться…
Щасливий батько Шабтая лише відмахувався від передбачень. Він вважав свого сина незвичайним, вірив у блискучу кар'єру Шабтая, а дідуганів із синагоги назвав пліткарями, що вигадують всілякі бздури із заздрості.
— Як же злидота ненавидить багатих! — жалівся Мордехай жоні увечері. — Вигадує, нібито наш Шабті, як народився 9 ава, то вже на нього накладено вічне прокляття, начебто в нього ріжки ростуть чи перетинки між пальцями!
Пістунка приносила втомленому Мордехаю тлусте, симпатичне немовлятко, розгортала сповиток, щоб переконався: хлоп’я як хлоп’я, ні ріжок, ні перетинок. Вдача щоправда важкувата — візьмеш, бувало, на руки, а воно звивається, пробує вкусити беззубим ротом, дряпається тонкими нігтиками, то мовчить, а то плачем захлинається. Але то єврейське дитя, вони всі такі — норовисті…
Минали літа. Спершу жодне з побоювань щодо Шабті не справдилось.
Коли його однолітки шмагали на подвір’ї ослів, кидались камінням і заводили бійку, наче коти в марці, Шабтай читав напам’ять Тору.
І якщо спершу видатні здібності маленького Шабтая викликали недовіру, то з часом зловмисники стулили писки. Мало завчити напам’ять великі тексти. Шабтай ще їх і коментував. І як! Іноді, йдучи від думки до думки, Шабтай доходив до висновків, викладених у ще непрочитаному ним томі Талмуду.
А траплялось — і це неабияк усіх бентежило — що хлопчина забирав з голови наготовлену ізмірським рабином суботню проповідь, слово в слово, і по-дітвацьки невинно викладав її перед гостями.
Поряд з Шабті чомусь незатишно почували себе лихі люди. Вони боялись його й уникали, наче геніальний дітвак прозирав накрізь усі їх недобрі мислі. Мордехай, завваживши се, став брати Шабті з собою на торг, щоб син підтвердив чесність того чи іншого купця. Декілька разів проникливий Шабтай порятував вітця від розорення, змусивши відмовитися від купівель, що спершу видавались вигідними.