— Гаразд, — сказала Сабіна й побігла геть.
27. Нові випробування раббі Коена. Інквізиція відновлює слідство
В «асирі»[35], маленькій кімнатці при синагозі Нахмановичів, де замикали грішників, які розкаялись, журився Нехемія Коен. Єврейська громада придумала для нього нове, менш жорстоке, ніж відрізання язика, покарання — позбавлення спільної молитви. Раббі Коен тепер не мав права увійти до рідної синагоги, де ще в середині століття розпочав службу його дід, Давид Алеві, де проминуло все його життя, де він виголосив свою першу проповідь, через різьблені двостулкові двері, прикрашені двома левами.
Відтепер старий рабин повинен був з’являтися в синагозі із чорного ходу, через маленькі вбогі дверцята, що ховалися десь на задньому дворі, серед купи дров. Відчинивши їх, Нехемія йшов не до спільної молитовної зали, а, поплутавши трохи звивистими коридорами, входив у низеньку кімнатку, «асиру». Щоб потрапити туди, слід було зробити щось дуже погане, не раз порушити юдейський Закон, добряче посваритися із шановними наставниками, бути розбійником, клятвопорушником, кровозмісником. Тільки для таких злих сердець відчинялися страшні двері в «асиру», і тільки там міг проводити дні в каятті на самоті затятий злочинець.
Втративши можливість молитися й розмовляти зі своїми одновірцями, покараний змушений був день у день поринати в сумні роздуми. Сидячи в блазнівськім кріслі, обтягнутому гидкою вепрячою шкірою й обвішаному довгими ослячими хвостами[36], засуджений нудився. Склепіння комірчини майже торкалось голови, скрізь панувала напівтемрява. Прикрощі перебування в «асирі» довершувала вузька смужка денного світла, що проникала крізь кругле, частково замуроване, віконце. Із зовнішньої боку, що виходив на гамірну вулицю, віконце прикрашали ґрати-павутинка.
До того, хто сидів у кімнатці, долинали жваві голоси крамарів, стукіт кінських копит та безтурботні розмови. Але він не міг приєднатися до них…
Грішникові від громади виділялася тільки тонка свічка на олив'яній тарілочці і молитовні предмети — таліт, тфіллін, сидур, якщо покараний не мав власних. Нічого крім цього брати в «асиру» не дозволялось. Чим серйозніша була провина, тим довше засуджений проводив там часу, пригадуючи минуле й шукаючи відповіді на питання, що непокоїли його. Талмудисти Львова, більшість з яких поступались перед Нехемією знаннями та досвідом, все ж вважали Коенів гріх справжнім злочином, адже наслідки маленької неправди виявилися величезними. Нехай посидить, подумає, до чого довела його гординя, ухвалила єврейська громада, а там подивимося, чи заслуговує Коен на прощення, або чи слід вигнати рабина з міста.
Нехемія Коен проводив у «асирі» майже всі дні, з раннього ранку й до вечора, приходячи додому лише на ніч. Він постився, читав «Теілім», у розпачі шмагав себе по руках і спині батогом з жалом скорпіона на кінці, не здогадуючись, які страждання очікують його в найближчі тижні.
Іґнатій Несвіцький зовсім не збирався заспокоюватися після загибелі Менделя Коена. Відслуживши за нещасним юнаком усі належні меси, єзуїт знову взявся за старе. Його план засудити раббі Нехемію до смерті за знищення чаклунством графа Липіцького залишався в силі, просто він відклав його на деякий час. Тепер інквізиторові було набагато простіше дістатися до Коена.
Він уже не шановний усіма рабин, а зневажуваний ізгой, засуджений на принизливе скніння в темній комірці. Євреї більше не прийдуть йому на допомогу, не відкупляться дарунками, не почнуть шукати заступників у поляків, вірменів або греків, тому що тепер Нехемія Коен для них уже ніхто.
Навіть захиститися методами Каббали рабин не зможе, адже в розпачі віддав Леві свою колекцію рідкісних манускриптів. Від страждань та голодування Коенові здібності могли й зникнути, і він уже не зуміє ні злетіти вгору, ні стати невидимим, ані паралізувати прийомами стародавньої східної магії своїх супротивників, як одного разу вдалося Леві зробити з Несвіцьким.
— Результат сутички вирішений, — заявив єзуїт. — Я спалю Нехемію Коена, а перед цим сам відрубаю йому руки й ноги, раз уже євреї не змогли відрізати в нього злостивий язик. І кину у вогонь єретичні писання, я знаю, що Коен вже багато років пише таємну працю, названу за першим рядком «Негед емунат-ноцрим»[37], що означає «Проти християнського віровчення». Се мені оповіли його вороги, може, і брешуть, а може, і правда.
36
Вепр в алегоричній мові тієї епохи символізував хіть та ненажерливість, а осел — тупість і впертість. Крім цього, шкірами цих тварин євреям заборонялось оббивати меблі.
37
Стандартна назва ряду юдейських трактатів, присвячених критиці християнства. Чи були подібні тексти у Коена насправді, невідомо.