— Дивися, яка бліда! Її знекровили особливо бузувірським способом, — висловив здагад його приятель Щуролов, — кололи гострими голками, різали й били.
— Що ти, дитина втопилась, — заперечили інші. — Хіба не видиш, як в неї витріщені очі, а волосся досі мокре.
— А плями крові?
— Подряпалась об гостре каміння, так буває, якщо колодязь занадто вузький.
У головах цих відчайдушних людей завертілася сатанинська думка: тіло дівчинки можна підкинути в єврейський квартал і донести інквізиції про ритуальне вбивство! Це доб’є ненависного раббі Нехемію Коена, а заодно боляче вдарить по новому старості громади, Авішалому Познеру, який теж перешкоджав розповсюдженню єресі. А страждання їхніх одноплемінників?
Та це зловмисників геть не обходило. Вони давно порвали зі своїм народом і ненавиділи євреїв не менше, ніж патер Несвіцький.
За що? За те, що євреї обпльовували Шабтая Цві, вважаючи його за єретика.
Люди, які зрадили Машіаха й навіть посягали на його життя, не можуть бути нашої крові, казали сабатіанці. Спершу єретики розгубилися, бо ж іще до кінця не втратили совість і співчуття, і тепер міркували, що їм робити із трупиком дівчинки.
Ідея інсценувати ритуальне вбивство не всім припала до серця, надто вже ризиковна! Але з іншого боку, коли ще трапиться така зручна нагода поквитатися з Коеном?!
Порадившись, вони нічого не вирішили й поодинці, потаємними стежками, блукаючи й заплутуючи сліди, покинули нічний ліс.
Але двоє з них, запеклі сабатіанці Лейба «Хемдас Цві» й Матіель (на прізвисько Щуролов) залишилися. Вони тужно дивилися на тіло Злоти, що лежало у ялівці.
— Треба вбити одуда, самця, — сказав Щуролов, — з’їсти його серце, поки б’ється, а самого птаха спалити, щоб кістки перетворились на попіл. Тоді, випивши попелу в суміші із кров’ю іншого удода, самки, та із кров’ю безневинної дитини, ми здобудемо дар ясновидіння[43]. Покладемо поруч мертву дівчинку, переконаємо патера Несвіцького «начебто випадково» підійшли до згарища й скажемо, що тут чаклували євреї…
— Геть здурів? — закричав на нього Лейба. — Навіщо тобі одуд?!
— Поляки називають одуда єврейською зозулею, навіть вірять, нібито євреї шанують сатану в образі цього строкатого й дурного птаха — пояснив, не піднімаючи очей, Щуролов. — Я знайшов це в старій польській книзі.
— Ну й печи своїх одудів, — сердито буркнув Лейба, — а я йду.
Лейба плюнув у згасаюче багаття і пішов, не попрощавшись.
Щуролов залишився. Гніздо одудів, запаскуджене й смердюче, він вистежив ще вчора і тепер холоднокровно йшов убивати. Схопивши помаранчево-чорного, строкатого півника, єретик підняв його над гніздом, тримаючи за гребінь. Одуд виривався, кричав, намагаючись дзьобнути, але Щуроловові руки душили й не таких чудовиськ. Гострим ножем він розкрив самця й вирвав маленьке яскраве серце. Серце одуда тріпотіло. Подолавши хвилинну відразу, Щуролов поклав серце удода в рот і розжував. Воно виявилося гірким.
Потім сабатіанець поніс закривавленого птаха до багаття. Подмухавши на чорні гілки, він знову розпалив вогонь і кинув одуда в найгарячіше полум’я.
Смердючий півник почав обвуглюватися, але минуло майже три години, поки кістки перетворились на попіл.
Єретик раз у раз підносив до багаття нові гілки, роздмухував вогонь, тицяв ціпком в одуда, що пікся. Нарешті одуд згорів.
Попіл його був акуратно зібраний у плоску глиняну миску.
Загасивши вогонь, Щуролов написав вугіллям на землі довкола нього єврейські букви, знаки Зодіаку й алхімічні символи, а потім вирушив вбивати самку одуда. Крові з неї натекло мало, на дві ложки, але цього вистачило, щоб розмішати з попелом у чашечці й залпом, як несмачну мікстуру з аптеки гера Брауна, випити. Знекровлену одудиху з відірваною головою Щуролов жбурнув просто на труп Злоти.
Після цього він відніс дівчинку й одудиху через потайні ходи до синагоги Нахмановичів, на сувої Тори. Інквізицією було знайдено згарище багаття, вписане в гексаграму коло й розкреслене каббалістичними комбінаціями букв. На галуззях ялівцю висіла сіренька панчішка, точнісінько така ж, як у Злоти. Очевидно, Щуролов згубив її, перетягуючи труп з лісу до синагоги, і не звернув увагу, позаяк було геть темно. Панчішку напнули на ніжку дівчинки — й вона підійшла.
Зрадникові інквізиція обіцяла повну безпеку, якщо він буде свідчити проти своїх одноплемінників на суді й підтвердить причетність раббі Коена до вбивства християнських дітей.