— Я подарую тобі титул шляхтича Крисинського! — присягався Несвіцький, тільки засвідчи, що все було саме так…
Щуролов погодився. Розправи одновірців він не чекав.
Як тільки дивовижні діяння Щуролова стали відомі на Староєврейській вулиці, лихослови, що тішились з нещастя Нехемії Коена, вмить примовкли.
Інквізиція по «справі Коена» могла схопити будь-якого єврея, приписавши йому таємні наміри й спалити з Коеном на загальному кострищі. Панічні настрої підсилювалися з кожним днем. Ніяких відомостей з інквізиції не просочувалося, усе відбувалося в таємниці, і навіть ксьондзи змовницьки мовчали. У християнській частині Львова поширювалися чутки, що фантастично перетворювали відлуння реальних подій.
Міщани запевняли, начебто інквізитори при обшуку в синагозі Нахмановича знайшли не одну мертву дівчинку, а цілу ґалерею ритуальних посудин з людською кров’ю, позначених етикетками й запечатаних для кращого збереження. Насправді ж у підсобному приміщенні синагоги зберігали глечики, де бродила святкова настоянка на родзинках. Поруч нібито валялися десятки проткнутих голками облаток, які єврейські діти, підбурювані старшими, ночами крадуть у костелах увесь місяць нісан, і зламані, спаскуджені розп’яття, теж крадені.
Розповідали ще, що донощик Матіель Щуролов — зовсім не єврей, а поляк, дрібний шляхтич, що став випадковим свідком страшних звірств напередодні юдейського Великодня, і вирішив відкрити це чесним людям.
У тому, що раббі Коен займався чорною магією й заподіяв чимало зла християнам, поляки не сумнівалися. Євреї, що не зуміли вчасно покинути Львів, залишалися заручниками гніву єзуїтів. У цьому теж обвинувачували Коена: адже його злочини поширюються на всю громаду, і проклинали заздалегідь, вважаючи, що під катуваннями Коен припише своїм кривдникам смертні гріхи, які вони не робили. Жах вселяли сховані рукописи Коена, неймовірно антихристиянські, кричали, що їх уже виявила інквізиція в стінній ніші його будинку й незабаром вони будуть пред’явлені святому трибуналу, а поки що їх витлумачують польською мовою.
Людей охопив відчай, усі шукали затишних місць, куди було б можна сховатися, переховували коштовні речі, а деякі навіть готували собі савани…
Вихід знайшовся несподівано. Перелякані євреї забули, що без участі зрадника, Матіеля «Щуролова», інквізиція чи навряд зможе розгорнути ритуальний процес. Усі обвинувачення є витвором його збоченої фантазії, і, якщо якимось образом змусити наклепника замовкнути, то ксьондзам не буде що пред’явити Коену. Однак Щуролов перебував під повним і невсипущим захистом «Ордена Ісуса», єзуїти день і ніч пильнували головного свідка, не залишаючи його самого ні на хвилину. Проникнути в будинок колегії єзуїтів євреєві було неможливо, проте…
Існував шанс вплинути на брехуна здалеку, містичним прокльоном, який прадавні мудреці називають «пульса денура», удар вогню або удар вогненним батогом арамейською мовою. Слабкі натяки про це зустрічаються в улюбленій сабатіанцями книзі «Зогар», згадали рабина з вавилонського, нині засипаного пісками, міста, що перетворив негідника на купу кісток зусиллям волі. Так чому ж не спробувати вбити Щуролова за допомогою цього закляття?!
Пульса денура — це запит у небесний суд про несправедливий вчинок тієї чи іншої людини, яка загрожує життю свого народу.
— Ми не можемо з ним існувати в одному світі! Розгляньте усі його справи й протягом тридцяти днів або виправдайте його, продовживши дні, або покарайте смертю! — просять євреї. От що таке пульса денура, не змова чаклунки, не псування й не пристріт, а прохання розібратися з тими, хто уникнув земного правосуддя. Застосовується пульса денура надзвичайно рідко, діє тільки на породжених єврейською матір’ю, знають про цей спосіб одиниці, але раббі Коен, видатний каббаліст усієї Речі Посполитої, ясна річ, знав, як слід проводити обряд.
Він і підкинув своїм одновірцям ідею покарати Щуролова, який не пізніше як через місяць вирушить до пекла, або оніміє, а рука його, що посміла написати неправду, відсохне.
— А це не пізно? — тривожилися євреї, адже інквізиція не буде чекати тридцять днів!
— Якщо є хоч найменший шанс побороти перекинчика, треба ним скористатися, — винесли вердикт старійшини.
Незадовго до півночі, у місячне затемнення, на єврейський цвинтар (зараз Краківський ринок) вийшла дивна процесія. Очолював її новий глава громади, раббі Авішалом Познер, ровесник і друг дитинства Нехемії Коена, одягнений у біле й у білій кіпі, який гордо ніс довгу сріблясту бороду. За ним ішли дев’ять вибраних знавців юдейського Закону, старших за сорок років, одягнених в усе чорне і з чорними бородами. Місяць — чи то злякавшись їх, чи то підкорившись власним правилам — зник, і стало зовсім темно.