На тонких папірчиках було зображення піскового годинника, клепсидри, з просипаними піщинками днів життя. Це символізувало смерть. Вивісивши таке оголошення біля брами будинку й на вулицях поблизу родина, що вболіває, відкривала свої двері для візитів родички. Запалюючи свічки над трунною парсуною — портретом померлої родички, намальованим ще при житті, вони оплакували пані Сабіну. Однак кістлява не квапилась забирати яскраву квіточку П’ястів. Сабіна залишилася жива і навіть більше — була щасливою.
Доїхавши до Кам’янця, Леві зумів розбудити свою кохану, зануривши в холодну воду, і, струсивши з неї прилиплі травинки, радісно обійняв. Дія сонного зілля закінчилася, панянка розплющила очі.
Тепер їм нічого не загрожувало, закохані дісталися до турецьких володінь, правовірний Леві міг одружитися з католичкою Сабіною.
У Кам’янці багато чого змінилося. Біля недобудованого костелу споруджували високий кам’яний мінарет. Мурування його було настільки міцним, що, коли місто знову перейшло до польської корони, мінарет зруйнувати не змогли. Його намагалися розібрати, підірвати, але потім залишили в спокої, встановивши золоту статую Діви Марії замість вістря золотого півмісяця.
На вежах міської фортеці майоріли зелені османські прапори. Розкішні костели Кам’янця, вибудувані на щедрі пожертвування грішної шляхти, тепер виглядали зовсім непоказно, хоча їх не зачинили й не пограбували. У багатьох заможних особняках, покинутих напризволяще, з усіма меблями, килимами, посудом, оселилися турецькі чиновники.
Турки спали на лебединих перинах, що ще зберігали тепло ясновельможних, їли баранину з найтоншої порцеляни, роздавали своїм дружинам кинуті шляхтянками сукні. І не переставали дивуватися тому, що шановне панство, яке оголосило турків звірами Апокаліпсису, нелюдами, які рвуть християн на шматки, охоче носило турецькі шовки, ласувало турецькими ласощами, прикрашало покої в стилі «османлі».
— І не соромно їм, — обурювався Леві, — чорнооким, розкосим нащадкам сарматів[45], воювати із близьким по крові турецьким народом? Адже не про віру дбає шляхта! Тільки доходи з маєтків хвилюють знатні польські родини. Позбувшись цього, вони жалібно просять відбити Поділля, щоб знову віддаватися ніжним насолодам!
Пані Сабіна делікатно промовчала. Чи варто заглиблюватися в релігійні суперечки, подумала вона, якщо Леві може розчаруватися в мені через багатство П’ястів, яке я втратила так само, як ті, кого він засуджує, Чарторийських, Сенявських та Замойських з Ходкевичами?
…Вінчали їх двічі: спочатку Леві одружився на Сабіні за мусульманським обрядом, а потім, про всякий випадок, Сабіна привела Леві до старовинного костелу і вмовила ксьондза провести повторну церемонію. Ксьондз, зрозуміло, спочатку не погоджувався, адже Леві у святковому тюрбані, шароварах аж ніяк не виглядав на правдивого католика, але все ж, після довгих роздумів, неохоче перевінчав дивних закоханих. Католицька церква на Поділлі залишалася заручницею султанського милосердя, її терпіли, як терпіли в Стамбулі грецькі та вірменські церкви, переслідуючи, але дозволяючи годувати свою паству. Правила категорично забороняли подібні шлюби, однак тут турецький Кам’янець, а не Рим, і хто знає, чим для молодого ксьондза обернеться відмова обвінчати турецького єврея Леві?
У крайньому випадку, подумав спритний священнослужитель, виправдаюся тим, що мене змусили вінчати польку з турком, погрожуючи смертю, і архієпископ вибачить.
Зробивши подвійно святотатський обряд — адже пані Сабіна формально була дружиною Ґжеґожа — ксьондз вніс імена молодих до товстої книги, обтягнутої чорним сукном, що закривалася на срібні застібки.
Коли ж, нарешті, Леві став паном чарівної панянки, він ледь не запанікував, злякавшись… її вбрання. Справа в тому, що Сабіну привчили носити корсет, хитромудрий винахід із зашитих у тканину китових пластин. Знатна дама Речі Посполитої ніколи й не сміла показуватися без корсета, звикаючи до китової броні, немов це її друга шкіра.
Уперше обійнявши Сабіну за талію, Леві здивувався, відчуваючи під рукою не молоде гаряче тіло, а якісь підозрілі ребра. У голову відразу стали заповзати негарні думки, на кшталт тієї, що в казках героєві діставалася мила дружина, але не із плоті й крові, а безтілесний дух, який навіть обійняти не вдається. Леві не на жарт злякався. Дух, що обернувся красунею, знімав на ніч голову, щоб було зручніше розчісуватися, не ходив, а літав по землі, не маючи ніг. Пані Сабіна теж ходила швидко, майже літаючи, скаржилася Леві, що їй важко розчісувати своє густе чорне волосся.