— Це назавжди, — сказала вона. — Вони не відклеюються.
— Доведеться ходити так, — погодився Шабтай.
Олеся із цікавістю розглядала вихідця з пекла.
— Ви що, справді ніколи про мене не чули? — здивувався він.
— Ніколи, — зізналася Олеся. — Ми вивчали тільки світові релігії…
Берет писнув:
— Пропиши його в бабусину квартиру, у нього турецький паспорт, і тоді Шабтай Цві потрапить у своє жадане пекло. Бачиш, як він втомився!
— Помовч, — Франк грубо відштовхнув коцура від Олесі. — Не слухайте його, пані, він каже єресь. Пропишіть краще мене. Як тільки я отримаю прив'язку до земного місця…
Шабтай вдарив Франка по спині.
— Мовчи, єретику збоченцю! За твої справи ти надійно захований у католицькім пеклі, а потім ще років сімсот будеш мерзнути з мусульманами! Знайшов до кого лізти, собако!
Франк позадкував.
— Ти чиста, наївна душа, — вимовив Шабтай Цві, звертаючись до Олесі…
— Ви принесете мене в жертву? — покірно запитала вона.
— Навіщо?
— Ну, у кіно завжди так: мерці й дівчина, яку вони вбивають.
— Це не кіно, — заперечив Олесі Шабтай Цві. — От, котик підтвердить.
Берет кивнув.
— Усе набагато серйозніше, Олесю, — зітхнув Шабтай. — Тільки незацікавлена людина, яка нічого про мене не знає, і не може стати ні на мій бік, ні погодитися з моїми ворогами, здатна змінити гірке посмертне життя. Пропиши мене у Львові, у цьому будинку на вулиці Мельника, і тоді я зможу повернутися до того, із чого почав.
— А як же бабуся?
— Бабуся нічого не знатиме, — запевнив її коцур. — Он сусіди твої прописали на своїх 34 метрах 129 узбецьких нелеґалів, а ніхто про це не чув. Зайди в домоуправу до Ельвіри Тарасівни, вона пропише кого завгодно. Тобі всього півдня клопоту, а йому — порятунок.
— Я подумаю, — позадкувала Олеся, мріючи прокинутися. Навіть не здогадувалася, що боротьба за квартиру в польському будинку може довести людей до такого… Прописати небіжчика!
— Самі ви небіжчики, — сказав Шабтай, — я по-людськи прошу, пані Олесю, пропишіть. На коліна встану, ясочко моя, золота дам на хабар Ельвірі Тарасівні…
І Шабтай Цві, усе ще обліплений лиликами, впав на коліна, цілуючи руки. Від лиликів пахнуло медяниками, солодко-солодко…
Олеся прокинулася. На ковдрі сидів чорний берет, лежав оксамитовий мішечок із золотими піастрами.
— Прокидайся, Олесю, вже полудень…
Бабуся зайшла до неї в нішу.
— Замордувалась, бідолашка, стомилася. Але вставай, я ватрушок напекла. І до заліку підготуватися треба…
— З порівняльного релігієзнавства, — сказала Олеся.
Берет не ворушився, а мішок виявився кинутим учора поспіхом купальним халатиком.
— Е ні, — вирішила Олеся, — на вулиці Мельника я нікого не пропишу!
Від її рук сильно пахло медяниками. На кухні бабуся з відразою відчепила повислого на шторі кажана й жбурнула у кватирку.
Весна 2008 — зима 2010
Інформація видавця
ББК 84(4Укр)
М 47
В оформленні книжки використано розписи стелі Ходорівської синагоги, збудованої 1640–1652 pp., яку 1941 р. знищили нацисти. Розпис стелі відновлено за чорно-білими фотографіями 1977 p., експонат зберігається в Музеї єврейської діаспори імені Наума Ґольдмана в Тель-Авіві
Видавець Василь ГУТКОВСЬКИЙ
© Юлія Мельникова, 2012
© Галина Пагутяк, переклад 2012
© Василь Ґабор, автор проекту, 2012
© Андрій Кісь, худ. оформл., 2012
© ЛА «Піраміда», 2012
ISBN 978-966-441-155-1
ПРИВАТНА КОЛЕКЦІЯ
Серія заснована у 2002 році
Літературно-художнє видання
Юлія МЕЛЬНИКОВА
ЛЬВІВ САМОТНІХ СЕРДЕЦЬ
Роман
З російської переклала Галини Пагутяк
Видавець Василь Гутковський
Художнє оформлення Андрій Кісь
Комп'ютерне верстання Роман Івах
Літературний редактор Наталія Троян
Здано на складання 16.01.2012 р.