Тим пак він здогадувався — хто…
Тому тупо спостерігав за рухом повз свої чоботи, а рука, незважаючи на мороз, щохвилини пітніла дедалі більше, аж поки не виникла небезпека, що мобілка вислизне з долоні й крізь величеньку дірку в кишені вивалиться просто на бруківку. Під ноги перехожих.
…А починалося все так райдужно! Він закохався у двадцять вісім, наче школяр. Батьки розлучилися, коли йому було п’ятнадцять, тому, одружуючись, він твердо вирішив, що його шлюб триватиме вічно.
Бог, напевно, довго сміявся, почувши про ці його плани…
Першим ударом була смерть мами. Її задавнена хвороба нирок загострилася саме тоді, коли, відгулявши пишне весілля, вони з дружиною поїхали в медову подорож у Мармарис. На той час у його активі були новий «Фольксваген Поло» і хороша робота у фірмі, яка продавала за кордон покриття для футбольних полів. Правда, більшу частину зарплатні отримував у конверті, але що з цього, коли робота хороша. Тому дзвінок із лікарні, куди маму забрала «швидка», був як грім серед ясного неба.
Невдовзі його небо повністю затягнули важкі чорні хмари.
Він перервав відпочинок, і вони повернулися додому, в однокімнатну квартиру в кінці Городоцької, де вони з мамою досі мешкали. Він збирався одразу по приїзді взяти кредит на нове помешкання, але тепер частина коштів ішла на лікування, й оте «одразу» відтермінувалося на невизначений час. Дружина була не зовсім задоволена, але тоді він на це не звертав уваги.
За місяць мама померла, і він вперше напився до чортиків. Дружина хряснула дверима й пішла до батьків. Він залишився в порожній квартирі, де кожен квадратний метр пам’ятав мамину усмішку, і напився вдруге. По дружину поїхав аж на п’ятий день. Там потрапив у новий вир скандалу, один проти всієї родини, бо окрім тестя та тещі у квартирі мешкала ще одна, братова сім’я, і йому хором розповіли, що бідна Орися не буде жити з алкоголіком та ще й у тому «наркоманському» районі.
«Бідна» Орися погодилася повернутися за умови, що він кине пити і негайно шукатиме нормальну квартиру.
Він віз її додому, і здавалося, що у двигуні машини згорає пальне, яке живить його почуття.
Відігнавши недобрі думки, він вирішив будь-що догодити коханій (ну справді, невже так важко кинути пити і придбати гарну квартиру, де вони будуть щасливі разом?), за допомогою маклерів продав мамину квартиру і купив дворівневу в новобудові недалеко від Південного, з дуже хорошим метражем, індивідуальним опаленням і заскленою лоджією. Різницю в ціні покрив кредитними коштами.
За півроку, після геть не дешевого ремонту, на який він витратив практично всі депозитні кошти, вони урочисто заселилися, запросивши на новосілля купу народу, квартира викликала тотальний захват і заздрість, від гордощів і тостів у нього виросли крила, він пішов шукати дружину, щоб допомогти їй з наїдками і напоями, ніде не знайшов, піднявся на другий поверх і у спальні — їхній спальні, яку дружина облаштувала на свій смак, — наштовхнувся на двох напівроздягнених людей, першим його порухом було сказати «ой, вибачте» і швидко зачинити двері, аж раптом — розум іще цього не усвідомив, але серце вже збилося з ритму й дихання перехопило… раптом він упізнав у світловолосій жінці свою дружину.
Пізніше він ніяк не зможе пригадати обличчя того чоловіка поруч із нею на своєму ліжку, воно начисто зітреться з пам’яті, витравиться, мовби сірчаною кислотою, і свій спуск на перший поверх теж погано пам’ятатиме, лише смутні обриси веселих людей, які чомусь перешкоджали йому вийти на вулицю, і крики дружини, що він не тільки алкоголік, а й дебошир і що це не вперше він зчиняє бійку в хаті, погляньте, люди добрі, з ким їй доводиться жити…
Прокинувшись у жахливому похміллі, він згадав, як кинув учора того покидька на підлогу, а тоді здер з ліжка ковдру, простирадло і наматрацник, але це не допомогло, ніщо не допомогло, навіть спустошення всіх пляшок зі спиртним, які залишилися після дострокового завершення свята… А Орися просто здвигнула плечима: було душно, ми всі трохи випили, подумаєш, пороздягалися, нічого страшного не сталося, заспокойся, можна подумати, ти не крутиш у мене за спиною роман з котроюсь зі своїх колег, це, звісно, жарт, заспокойся…
Реабілітовуватись в очах родичів і друзів не став. Навпаки, віддалився від усіх, спробував поринути з головою в роботу, але футбол з його купівлею-продажем гравців викликав тепер огиду, і, щоб насолити футболістам, він став менш скрупульозно ставитися до своїх бухгалтерських обов’язків, розумів, що це смішно (футболістам від помилок у його звіті ні тепло ні холодно), але нічого не міг із собою вдіяти, мусив хоча б комусь насолити. Це не пройшло повз увагу начальства, його дедалі частіше викликали у кабінети на розмови, дорогою додому він дедалі частіше заходив у найближче кафе перехилити чарчину…
Тему чужих чоловіків у їхній спальні і він, і Орися обходили, вони наче жили як усі, перетиналися на кухні й перед телевізором, розмовляли про те про се, лягали спати разом, навіть інколи займалися сексом, але він дедалі частіше прокидався вночі від власного крику і йшов спати вниз, у вітальню, аж поки повністю не переселився туди разом зі своєю подушкою і ковдрою. А на столику біля дивана оселилася пляшка…
За рік такого життя йому здавалося, що він опинився на самісінькому дні болота і вже ніколи не випірне на поверхню.
Як мало він тоді знав про життя на дні!
Одного ранку, який нічим не відрізнявся від інших, хіба було трохи вітряно й морозно, він прокинувся, випив кави, того разу без коньяку, і сказав світловолосій жінці, яка чомусь досі звалася його дружиною, що подає на розлучення.
Вона стенула плечима. Поки квартира в кредиті, ніякого розлучення не може бути. У відповідь він розсміявся їй в лице. Це питання вирішене й обговоренню не підлягає. Вона здивовано звела брови. Ніколи раніше він з нею так не розмовляв. Кредитний договір був оформлений на неї, бо вона мала стабільну офіційну зарплатню, а платив, звісно, він. Продати квартиру у кредиті важко, але можливо, сказав він їй. Треба тільки знайти покупця, який заплатить гроші, вони покриють кредит і віддадуть покупцю документи, а залишок коштів поділять порівну.
Тепер розсміялася вона. Вони розлучаться тільки після сплати кредиту. Їй потрібна компенсація за життя з алкоголіком. У нього є авто, тож нехай його забирає, а квартиру вона залишає собі. На правах законної власності. Якщо він проти, нехай подає в суд, але вона не радить цього робити. Серйозно. Вона зробить усе, щоб квартира залишилася їй. Усе.
Він казав, що авто і так його, а спільної власності подружжя ще ніхто не відміняв, але раптом придивився до неї уважно й нічого в ній не побачив. Узагалі нічого, що так любив…
Наступного дня він почав збирати документи. Але до суду так їх і не доніс…
Дзенькіт монет вирвав його зі спогадів. «Білі, — на слух зауважив подумки Тарас, киваючи. — Жаднюги…»
А от і гривні. Незважаючи на біль у скронях, він закивав активніше. Значно активніше. Проте на будь-які слова так і не спромігся.
Він був наймовчазнішим жебраком у світі. З тих, які могли говорити. І навіть з тих, які говорити не вміли.
Прохід під будинком № 3 до проїзду Крива Липа мав п’ять кроків у ширину, двадцять п’ять у довжину і мішанину різних надписів, оголошень, малюнків на склепінні і стінах. Протяги гуляли під аркою, де Тарас сидів на своєму законному місці. Місце щоденної праці. Протяги, люди і думки.
А один мудрий єврей казав: усе так не буде.
Годинник пробамкав першу.
Коли він уперше несміливо протягнув руку поблизу Краківського базару, голодний, як пес, на нього накинулись кілька циганів, що володіли цією територією на своїх законних правах. Тоді він про такі права не знав. І про такі закони.