Але й на цьому не закінчилось свято. Після вистави розпочались різні змагання: серед білок — пошуки захованих горіхів, серед кабанчиків — перетягування канатів, і ще стільки всього, що й не перелічиш.
А саме Свято завершилось карнавалом. Усі, хто мав бажання, повдягали маски та костюми, тому Мацько марно шукав серед тигрів, скорпіонів, мавп, лісників і туристів красуню лисичку. Ніхто нікого не впізнавав, і було дуже весело. Тільки лис не подбав про костюм і був просто лисом. Але всім здавалось, що це хтось переодягнувся на лиса. Отака була шалена ніч.
Урешті Мацько кинув свої пошуки і сів віддалік. Він ніяк не міг повірити у власне щастя: його визнали найкращим художником. І як то буває, він не мав з ким поділитись радістю. Тому все це більше нагадувало сон, ніж дійсність.
Розділ 17
де Лялечка зустрічається з лісником, і в них виявляються спільни знайомі
А що з Лялечкою? Йому й близько не було так весело, як лісовим мешканням. Виявилось, що дідо просто переховав ровер, і ніхто його не крав. До бідного Михаська даремно чіплялись. Баба ходила перепрошувати, трохи не плакала, але Михасько сказав, що більше ніколи до них не прийде, і теж плакав.
років з чотири має. Такі до людини ніколи близько не підійдуть. Розумні! А той сидить і так жалібно на мене дивиться, ніби пес, та хвостом метляє. Такий красний, як писанка! Дав я йому рибку. З’їв і не тікає. Я до нього обізвався — не тікає. Дав йому ще. А він так дивиться, ніби зараз щось скаже. Одне слово, мені аж мороз пішов поза плечима…
— Дідусю, то мій лис був! — закричав Лялечка. — Його Мацьком звати. Він картини малює.
Лісник витріщився на нього:
— Ти що, з ним говорив?
— Ага. Він у нас на горищі трохи жив. Я з ним кожного дня бачився. Він розповідав, як ви його рибою вгостили. Розумієте, він спочатку був лисом, а потім захотів стати кущиком і пофарбувався. Але фарба була погана, тому він знову захотів стати лисом…
— Ви тільки послухайте, що він меле! — сплеснула руками бабця. — Я вже не знаю, що з ним робити…
— Е, не кажіть, всяке на світі буває! — заперечив лісник. — І де твій Мацько зараз? На горищі?
— Ні, — похнюпився Лялечка. — Він давно пішов. Я поміг йому фарбу змити. А ви його в лісі не бачили?
— Та щось тепер ні… Ти думаєш, звірі на очі мені показуються? Часом хвіст майне, бува, в кущах затріщить…
— Де ж він подівся? — заламав руки Лялечка. — Він мені ще про їжака Грицька розповідав, про Джуму…
— Грицько, кажеш? Мої онуки торік їжака зловили в садку і Грицьком назвали. Він потім утік. От дивина!
— Що старе, що мале! — розсердилася баба. — Не морочте дитині голову дурницями! Видите, що він вигадує, чи не видите? Олежку, йди надвір, побався!
— Не піду! — огризнувся Лялечка і ближче приступив до лісника, зазираючи йому в очі. — Діду, а Роман казав, що він диму напустить у лисову нору.
— Хай спробує! Ти не бійся, я з ним побалакаю.
— Та я не боюся. Мій лис дуже мудрий.
— Я кому сказала? Йди надвір, подивися, чи люди хліб з магазину несуть.
— Йди, йди… А як лис знову прийде, скажи мені. Я би теж з ним поговорив.
— Добре, погодився Лялечка. — Тільки ви йому ніякої кривди не робіть.
— Чом би я мав йому кривду робити? То ж не простий лис, а художник. Ліпше послухай баби, бо й мені хліба треба.
Лялечка неохоче поплівся надвір. Сів на порозі дивитися, чи люди хліб несуть. Невдовзі вийшов лісник.
— Дідусю, візьміть мене до лісу! — причепився до нього хлопець.
Той погладив його по голові:
— Та взяв би, але ти такого наговорив, що баба тебе не пустить… Може, колись її впросимо. А ти чого з дітьми не бавишся?
— Та… — скривився Лялечка, тужно позираючи на Михаськове подвір’я.
— Слухай, хлопче, хочу тебе про щось попросити. Як знову прийде лис, скажи, щоб до села часто не забігав. Бо люди дуже злі на нього. Нехай трохи стримається. — Добре?
— Добре, передам
Лице Лялечки проясніло й він потис простягнуту руку старого лісника.
Розділ 18
у якому трапляється неможливе
Лис з’явився вночі, коли всі, крім Лялечки, спали. Пошкрібся лапою в шибку, і хлопець йому відчинив. На небі світило стільки зірок, що було чудово видно Мацька.
— Який ти гарний! — вигукнув захоплено Лялечка.
Ні сліду зеленої фарби не залишилося на золотому хутрі лиса.
— Збирайся хутенько! — сказав Мацько. — підемо до лісу. Там зараз свято. Карнавал!
— Ой, лисику! — зрадів Лялечка. — Я знав, що ти прийдеш!
— Швидше! — попросив лис.
Лялечка похапцем вдягнув штанці, светрик і взувся в сандалики.
— А тепер лізь через вікно. Тут невисоко, стоїть лавка.
Не встиг Лялечка торкнутись землі, як лис майнув уперед, кличучи за собою:
— Ходи швидше! Я по дорозі тобі розповім, коли вийдемо за село.
Лис біг попереду, а Лялечка за ним. Дерева кидали тіні на стежку. Лялечка тремтів, — чи то від холоду, чи від страху. Вони довго скрадались по вулиці. Мацько йшов попід плоти, а Лялечка намагався не виходити з тіні. Так вони дістались до річки, яка світлою смугою вирізнялась у темряві. Лис безпомильно знайшов місток, і Лялечка, хоча й боявся йти по хистких дошках, все-таки перейшов річку.
— Ху! — полегшено передихнув лис. — Тепер молена й розповісти.
І Мацько поділився своєю радістю.
— Ой, лисику, який ти молодець! — тішився Лялечка. — І я побачу твою картину?
— Еге ж. Тільки будь дуже обережний. На лісовому святі не повинно бути людей. Тому, якщо хтось поцікавиться, скажи, що ти лис, перебраний на людину. Нині все можна, бо це карнавал.
— А ти мене не залишиш? Я боюся, — зізнався Лялечка.
— Ні, але, про всяк випадок, кажи, що ти — лис. Домовились?
— Домовились. Я ще ніколи не був лисом. А як це бути лисом, Мацьку?
— Ти не лис, а людина. Тобто ти лис, але перебрався на людину. Але ти не лис. Тьху, геть заплутався! А ось уже ліс. Зараз ми вийдемо на галявину. Там зараз дуже весело!
Вони пішли вузенькою стежкою поміж дерев, які ставали все вищими й вищими, і невдовзі опинились на карнавалі.
Лялечка аж заплющив очі від яскравого світла, а коли розплющив, то став на місці, як вкопаний. Нічого подібного він не бачив. На величезній галявині, довкола якої світилось повно малесеньких ліхтариків, кружляли звірі в масках і чудернацьких костюмах. Звісно, у садку під Новий рік теж влаштовували карнавал довкола ялинки. Але тут було цікавіше і… страшніше. Танцювали білки, зайці, вовки, тигри, мавпи, папуги, небачені звірі, а посередині стояв дикий кабанчик, одягнений в людську одіж. На галові у нього була біла бейсболка. Звірята кружляли й співали:
Вони повторювали пісеньку то швидше, то повільніше.
— Ходи, потанцюємо! — нагадав про себе лис, і вони розірвали коло. Тепер Лялечка однією рукою тримав за лапку білку, що була насправді зайцем, а другою — Мацька, котрий був завжди сам собою, за винятком того прикрого випадку, коли перефарбувався на кущика. Лялечка теж заспівав:
І коли хлопчик зовсім перестав боятися лісу, звірів, темряви, Мацько помітив серед танцюючих юну лисичку і кинувся до неї.
— Куди ти? — закричав Лялечка.
І тут його вхопив за руку «Тигр». Хлопець марно озирався за лисом. Легковажний Мацько забув за нього.
— Де це ти такий кльовий костюм собі взяв? — спитав «Тигр». — Хто ти?
— Я — лис, — відповів навчений хлопець. — Тобто я людина, ні, я вдаю з себе людину. А насправді я лис. А ти що за один?