Вульф відчув, як у кишені завібрував мобільник. Він витягнув його і прочитав коротке повідомлення від Андреа:
ВИБАЧ
( ) ( )
\ /
\/
Раптом Вульфу стало не по собі. Він знав, що Андреа просить вибачення за дещо більше, ніж недоречний член, який, очевидно, мав бути сердечком (йому здавалося, що вона засвоїла урок після провалу з Гітлером-качкою, однак, мабуть, таки ні). Він уже хотів було відповісти, як до кімнати прожогом увірвалася Бакстер й увімкнула маленький телевізор на стіні. Сіммонс був надто виснажений, аби на це хоча б якось відреагувати.
— Твоя колишня сучка запустила історію в ефір, — сказала Бакстер.
На екрані з’явилася Андреа на середині репортажу. Виглядала вона неймовірно. Довге руде волосся закололи вгорі так, як вона це зазвичай робила для весіль і вечірок. Побачивши її ось так на екрані, Вульф усвідомив, що вона сприймала свою вроду як даність, оті яскраві зелені очі заледве здавалися справжніми. Причина її зміни стала відразу ж помітною. Тепер вона не стояла обабіч головної дороги і не розповідала про нерівну дорожню розмітку, поки на екрані з’являлося її старе фото, ніби у виставі з черевомовцем, вона вела репортаж зі студії, презентувала програму, як завжди і мріяла.
— … що смерть мера Тернбла сьогодні вдень, насправді, була зумисною виставою вбивці, пов’язаного із шістьма тілами, які знайшли рано-вранці у Кентіш Таун, — сказала Андреа, не виказуючи ані сліду хвилювання, яке старанно приховувалося під поверхнею емоцій, і Вульф це добре знав. — Для деяких глядачів наступні кадри…
— Поговори зі своєю дружиною, Вульфе! Зараз же! — проревів Сіммонс.
— Колишньою, — виправив Вульф, коли всі троє шалено набирали номери на своїх телефонах.
— Так, мені потрібен номер відділу новин на…
— Два загони на Бішопсґейт 110…
— Абонент знаходиться поза зоною досяжності…
На задньому фоні тривав репортаж Андреа.
— … упевнені, що голова належить Наґібу Халіду: «Палію». До цього часу невідомо, як Халід, котрий відбував…
— Я спробую набрати охорону будівлі, — сказав Вульф, залишивши Андреа голосове повідомлення з трьох слів: «Зараз же передзвони!».
— … очевидно розчленили перед тим, як ізшити разом у формі одного завершеного тіла, — сказала Андреа, а на екрані, одна за одною, з’являлися жахливі фотографії, — яке поліція назвала «Лялькою».
— Нам кінець — відрізав Сіммонс, який і досі був на зв’язку з контрольною кімнатою.
Усі вони завмерли, прислухаючись, коли Андреа продовжила:
— …п’ять наступних імен і точні дати їхніх смертей. Усі вони стануть відомі вже за п’ять хвилин. З вами Андреа Гол. Не перемикайтеся.
— Вона ж не зробить цього? — недовірливо запитав Сіммонс у Вульфа, тримаючи руку на приймачі.
Коли Вульф не відповів, усі вони продовжили свої напружені розмови.
Через п’ять хвилин Вульф, Сіммонс і Бакстер спостерігали за тим, як у студії поступово яскравішало освітлення і здавалося, що Андреа провела цей час, сидячи в темряві. Позаду, навколо телевізора, який хтось приніс із конференц-зали, стовпилися їхні колеги.
Вони запізнилися.
Не дивно, що Андреа не відповіла на повідомлення Вульфа. Охорона в будівлі забарикадувала відділ новин, а поліціянти, яких Сіммонс туди відправив, ще навіть не встигли туди дістатися. Сіммонс зв’язався з головним редактором. Ім’я Елайджі було відоме йому надто добре. Він проінформував нестерпного чоловіка, що той зриває розслідування вбивства, за що може опинитися за ґратами. Коли це не подіяло, Сіммонс спробував звернутися до його людяності, визнавши, що вони ще не повідомили людям зі списку про загрозу їхньому життю.
— У такому разі ми зробимо це за вас, — відповів Елайджа. — І не говоріть, що ми нічим не допомагаємо.
Він відмовився дозволити поговорити з Андреа й відразу поклав слухавку. Усе, що вони могли тепер зробити, це просто дивитися, як і решта світу. Сіммонс наповнив три нових склянки віскі. Бакстер сиділа на столі й невпевнено фиркнула на свою. Вона саме хотіла попросити дозволу поглянути на список, адже він усе одно за кілька хвилин став би надбанням загалу, коли знову почалася програма.
Андреа пропустила свою першу репліку, і Вульф зрозумів, що вона була стурбована й вагалася, думаючи про щось інше. Він знав, що під мінімалістичним столом у неї тремтять коліна, як це зажди бувало, коли вона нервувалася. Андреа глянула в камеру, шукаючи мільйони невидимих очей, які дивилися на неї, і Вульф відчув, що вона дивилася на нього, шукаючи способу вибратися з пастки, в яку сама себе ж і загнала.