— Здається, ти не надто радий мене чути, — промовив Сіммонс.
— Котра година? — позіхнув Вульф.
— За десять хвилин четверта ранку.
— Хіба в мене не вихідний?
— Уже ні. Ти потрібен мені на місці злочину.
— Поруч із твоїм столом? — запитав Вульф, жартуючи лише наполовину, тому що жодного разу не бачив, щоб його шеф покидав офіс.
— Дуже смішно. Цього разу вони витягли й мене.
— Усе аж так погано?
Перед тим, як Сіммонс відповів, на іншому кінці лінії запала тиша.
— Досить погано. Ручку маєш?
Вульф запорпався в одній зі складених біля дверей коробок і знайшов ручку, щоб нашкрябати адресу на тильному боці долоні.
— Гаразд. Продовжуй.
Боковим зором він помітив спалахи відблисків світла на кухонній шафці.
— Квартира 108… — почав Сіммонс.
Коли Вульф пройшов на жалюгідно обставлену кухню, його засліпили блакитні спалахи з маленького вікна.
— … Трініті Тауерз… — продовжував Сіммонс, і коли Вульф визирнув через вікно, то побачив десятки поліційних машин та евакуйованих мешканців із житлового будинку навпроти.
— Гіббард-роуд, Кентіш Таун? — перебив Вульф.
— Гм… Як у біса ти про це дізнався?
— Я ж детектив.
— А ще ти можеш бути нашим першим підозрюваним. Спускайся.
— Спущуся. Мені лише потрібно… — Вульф замовк, усвідомивши, що Сіммонс уже поклав слухавку.
Поміж уривчастих блакитних спалахів він помітив рівномірне помаранчеве світло, що струменіло від пральної машини, і згадав, що перед тим, як лягти спати, поклав туди робочий одяг. Вульф глянув на десятки однакових картонних коробок, акуратно складених уздовж стіни.
— От же лайно.
Уже за п’ять хвилин Вульф проштовхувався крізь натовп зівак, які зібралися навколо будівлі. Він підійшов до поліціянта й показав документи, очікуючи, що його відразу пропустять за відгороджувальну стрічку, однак молодий поліціянт вихопив посвідчення з його рук і почав уважно його роздивлятися, скептично поглядаючи на імпозантного чоловіка, убраного в шорти для плавання та вигорілу футболку з туру «Бережи віру», який ще у 1993 році здійснила група «Bon Jovi».
— Офіцер Вульф? — із сумнівом запитав поліціянт.
— Детектив Вульф.
— Той самий Вульф… Який улаштував бійню в залі суду?
— Це вимовляється як «Натан»… Дозволите? — Вульф жестом вказав на житловий будинок.
Молодик віддав Вульфу документи й підняв стрічку, пропускаючи його.
— Вас провести? — запитав він.
Вульф опустив погляд на свої квітчасті шорти, голі коліна та робочі черевики.
— Знаєш, що? Гадаю, я чудово впораюся й сам.
Поліціянт посміхнувся.
— П’ятий поверх, — сказав він Вульфу, — і будьте обережні, підіймаючись туди самі, — район-то поганенький.
Вульф ще раз важко зітхнув і пішов до дверей, помахавши над головою своїм посвідченням, навіть сам не до кінця розуміючи, що мав означати цей його жест. Він зайшов до коридору, де пахло відбілювачем, і попрямував до ліфта. Для третього та шостого поверхів бракувало кнопок, а на залишках контрольної панелі засохла якась коричнева рідина. Застосувавши всі свої детективні знання, аби зрозуміти, чи було то лайно, чи іржа, чи кока-кола, щоб натиснути кнопку, Вульф все-таки скористався краєм своєї футболки із зображеним на ній обличчям Річі Самбори[10].
Свого часу він побував у сотнях таких самих ліфтів, які були встановлені муніципалітетами по всій країні і виглядали як цільні металеві коробки. У них не було ані покриття на підлозі, ані дзеркал, ані світильників, що виступали б назовні, чи ще якихось пристосувань. Абсолютно нічого, що мешканці-бідняки могли б зіпсувати чи поцупити з обладнання, яке мало покращувати їхнє ж життя, але натомість вони відігравалися непристойними написами повсюди на стінах. Перед тим, як двері ліфта розчинилися на четвертому поверсі, Вульф устиг дізнатися лише, що Джонні Реткліф одночасно і «хвойда», і «педик».
У тихому коридорі було більше десятка людей. Майже всі вони були шоковані і зневажливо поглядали на одяг Вульфа. Окрім одного неохайного чоловіка зі значком експерта-криміналіста, який схвально кивнув і показав піднятого вгору великого пальця, коли Вульф проходив повз нього. Коли він наблизився до відчинених дверей у кінці коридору, ледь відчутний, однак знайомий, запах посильнішав. Цей запах смерті неможливо було переплутати з якимось іншим. Люди, котрі працювали з подібним, дуже швидко починали вловлювати унікальну суміш затхлого повітря, лайна, сечі та загниваючої плоті.
10
Richie Sambora — американський гітарист, автор пісень, відомий як колишній гітарист американської рок-групи «Bon Jovi».