Генрік ІБСЕН
ЛЯЛЬКОВИЙ ДІМ
П'єса на 3 дії
Адвокат Хельмер.
Нора, його дружина.
Доктор Ранк.
Фру Лінне.
Приватний повірений Крогстад.
Троє маленьких дітей Хельмерів.
Анна-Марія, їхня нянька.
Служниця Хельмерів.
Посильний.
Дія відбувається у квартирі Хельмерів.
ДІЯ ПЕРША
Затишна кімната, обставлена зі смаком, проте недорогими меблями. В глибині, в середній стіні, двоє дверей: одні, праворуч, ведуть до передпокою, інші, ліворуч, до кабінету Хельмера. Між ними піаніно. Посередині лівої бокової стіни двері, ближче до авансцени, вікно. Біля вікна круглий стіл, крісла, диванчик. У правій стіні, трохи далі вглиб, також двері, а попереду кахельна грубка; біля неї кілька крісел і качалка. Між грубкою і дверима столик. На стінах гравюри. Етажерка з фарфоровими та іншими дрібничками, книжкова шафочка з книгами в розкішних оправах. На підлозі килим.
Зимовий день. У грубці вогонь.
У передпокої дзвінок. Дещо згодом чути, як відмикають двері. З передпокою до кімнати входить, весело наспівуючи, Нора, у верхньому одязі, з пакетами і пакунками, які вона складає на стіл праворуч. Двері у передпокій залишаються відчиненими, і там видно посильного; він приніс ялинку і кошика і віддає їх служниці, яка відчинила двері.
Нора. Гарненько заховай ялинку, Елене. Діти не повинні бачити її раніше ніж увечері, коли вона буде прикрашена. (До посильного, виймаючи портмоне.) Скільки?
Посильний. П'ятдесят ере!
Нора. Ось крона… Ні, залишіть собі все.
Посильний кланяється й виходить. Нора зачиняє двері до передпокою, знімає верхній одяг, посміхається тихим задоволеним сміхом. Потім виймає з кишені торбинку з мигдалевим печивом і з'їдає кілька. Обережно йде до дверей, що ведуть до кімнати чоловіка.
Так, він дома. (Знову наспівує, йдучи до столу.)
Хельмер (з кабінету). Що це, жайворонок заспівав?
Нора (розгортаючи пакунки). Саме він.
Хельмер. Білочка там вовтузиться?
Нора. Еге ж!
Хельмер. Коли ж білочка повернулась?
Нора. Щойно. (Ховає торбинку з печивом у кишеню і витирає губи.) Іди сюди, Торвальде, поглянь, чого я накупила.
Хельмер. Почекай, не заважай. (Трохи згодом відчиняє двері і зазирає до кімнати, тримаючи ручку.) Накупила, кажеш? Оце все?.. То, виходить, пташка знову літала смітити грішми?
Нора. Знаєш, Торвальде, час нам нарешті трішки розгулятись. Адже це перше Різдво, коли у нас немає потреби так обмежувати себе.
Хельмер. Ну і розтринькувати також не можна.
Нора. Трішки можна! Правда? Ну, трішечки! Ти ж тепер маєш велику платню і будеш заробляти багато-багато грошей.
Хельмер. Так, з нового року. Але видадуть мені платню тільки через три місяці.
Нора. Е! Можна позичити поки що.
Хельмер. Норо! (Підходить і жартома бере її за вухо.) І знову твоя легковажність. Ти уяви, сьогодні я позичу тисячу крон, ти потратиш їх на свята, а напередодні Нового року на мою голову звалиться черепиця з покрівлі — і все.
Нора (закриваючи йому рота рукою). Фу! Не говори таких бридких речей.
Хельмер. Ні, ти уяви подібний випадок, — що тоді?
Нора. Якби вже трапилось таке страшне, то для мене однаково — чи були б у мене борги, чи ні.
Хельмер. Ну, а для людей, у яких би я позичив?
Нора. Для них? А хай їм! Це чужі!
Хельмер. Норо, Норо, ти єси женшина! Але серйозно, Норо, ти знаєш мої погляди на це. Жодних боргів! Ніколи не позичати! На домашнє вогнище, засноване на позичках, на боргах, лягає якась некрасива тінь залежності. Протримались же ми з тобою хоробро до сьогоднішнього дня, то вже потерпимо іще трішки; вже недовго.
Нора (відходячи до грубки). Ну що ж, як хочеш, Торвальде.
Хельмер (за нею). Ну, ну, от пташка і опустила крилечка. Га? Білочка надулась. (Виймає портмоне.) Норо, як ти гадаєш, що в мене тут?
Нора (обертаючись, живо). Гроші!
Хельмер. Ось тобі! (Подає їй кілька папірців.) Господи, хіба я не знаю, що в домі чимало витрат на свята!
Нора (рахуючи). Десять, двадцять, тридцять, сорок. Спасибі, спасибі тобі, Торвальде. Тепер мені надовго вистачить.