Хельмер. Та ти вже постарайся.
Нора. Так, так, неодмінно. Але ж іди сюди, я тобі покажу, чого я накупила. І як дешево! Поглянь, ось новий костюм для Івара і шабля. Ось коник і сурма для Боба. А ось лялька і лялькове ліжечко для Емми. Простенькі, та вона однаково їх швидко зламає. А тут на плаття і фартушки служницям. Старій Анні-Марії варто було б, звичайно, подарувати більше…
Хельмер. А в цьому пакеті що?
Нора (схоплюючись). Ні-ні, Торвальде! Цього тобі не можна бачити до вечора!
Хельмер. Ну-ну! А ти мені ось що скажи, маленька крутійко, — що ти для себе видивилась?
Нора. Е, мені зовсім нічого не треба.
Хельмер. Зрозуміло, треба! Назви ж мені тепер щось, чого тобі найбільше хотілося б.
Нора. Їй-право, не треба. Або послухай, Торвальде…
Хельмер. Ну?
Нора (перебираючи ґудзики його піджака і не дивлячись на нього). Якщо ти вже хочеш подарувати мені щось, то ти б… ти б…
Хельмер. Ну-ну, говори.
Нора (швидко). Ти б дав мені грішми, Торвальде. Скільки можеш. Я потім, ближчими днями, і купила б собі на них що-небудь.
Хельмер. Ні, послухай, Норо…
Нора. Так-так! Зроби так, любий Торвальде! Прошу тебе! Я б загорнула гроші в золотий папірець і повісила на ялинку. Хіба це не було б весело?
Хельмер. А як називають пташок, які завжди смітять грішми?
Нора. Знаю, знаю — марнотратницями. Але зробимо так, як я кажу, Торвальде. Тоді в мене буде час подумати, що мені особливо потрібне. Хіба це не розумно? Га?
Хельмер (посміхаючись). Звичайно, тобто якби ти й справді могла притримати ці гроші і таки купити на них що-небудь собі. А то й вони підуть на господарство, на різні дрібниці, і мені знову доведеться виймати гроші з гаманця.
Нора. Ах, Торвальде…
Хельмер. Тут сперечатись не доводиться, любонько моя! (Обнімає її.) Пташка мила, але витрачає страх скільки грошей. Просто неймовірно, як дорого обходиться чоловікові така пташечка.
Нора. Фу! Як можна так говорити! Я ж заощаджую, скільки можу.
Хельмер (весело). От уже правда істинна! Скільки можеш. Але ти зовсім не можеш.
Нора (наспівує і посміхається). Гм! Якби знав ти, скільки у нас, жайворонків і білочок, усяких витрат, Торвальде!
Хельмер. Ти маленька дивачка! Дві краплі води — твій батько. Тільки і клопочешся, як би роздобути грошей. А як добудеш — дивись, вони між пальцями і вислизнули, сама ніколи не знаєш, куди їх поділа. Ну, що ж, доводиться приймати тебе такою, якою ти є. Це вже у крові в тебе. Так-так, це у тебе спадкове, Норо.
Нора. Ах, більше б мені успадкувати від батька його рис!
Хельмер. А мені б не хотілося, щоб ти була іншою, ніж ти є, мій любий жайвороночку! Та слухай, мені здається, ти… в тебе… як би це сказати? В тебе якийсь підозрілий вигляд сьогодні.
Нора. У мене?
Хельмер. Еге ж. Подивись-но мені просто в вічі.
Нора (дивиться на нього). Ну?
Хельмер (погрожуючи пальцем). Чи ласунка не погуляла трішки в місті?
Нора. Ні, що ти!
Хельмер. Ніби вже ласунка не забігала до кондитерської?
Нора. Та запевняю тебе, Торвальде…
Хельмер. І не покуштувала варення?
Нора. І не думала.
Хельмер. І не погризла мигдалевого печива?
Нора. Ах, Торвальде, запевняю ж тебе…
Хельмер. Ну-ну-ну! Звичайно, я просто жартую…
Нора (йдучи до столу, праворуч). Мені й на думку не спало б чинити тобі наперекір.
Хельмер. Знаю, знаю. Ти ж дала мені слово. (Підходячи до неї.) Ну, залиш при собі свої маленькі різдвяні секрети, моя дорога Норо. Вони, певно, стануть відомі сьогодні ж увечері, коли буде запалено ялинку.
Нора. Ти не забув запросити доктора Ранка?
Хельмер. Не запрошував. Та це й не потрібно. Само собою, він вечеряє у нас. А втім, я ще встигну йому нагадати: він зайде до обіду. Вино я замовив добре. Норо, ти не повіриш, як я радію сьогоднішньому вечору.
Нора. І я! А діти які будуть раді, Торвальде!
Хельмер. Ах, яка насолода відчувати, що ти домігся певного забезпеченого становища, що в тебе буде тепер солідний прибуток. Правда, приємно це відчувати?