Mарта. Що це ти! Карстен завжди був чудовою людиною.
Йоган. Я не про те… Ну гаразд, облишмо це… Гм… Тепер я розумію, як ти на мене дивилась. Ти чекала повернення блудного сина.
Марта. Слухай, Йогане, я скажу, як я на тебе дивилась. (Вказуючи рукою в садок.) Бачиш, з ким грає Улаф? Це Діна. Пам'ятаєш той безладний лист, який ти написав мені перед від'їздом? Ти просив мене вірити в тебе. І я вірила, Йогане. Все те погане, про що тут потім ходили чутки, я приписувала помилці, легковажності, а не лихій волі…
Йоган. Як це розуміти?
Mарта. О, ти, напевне, розумієш мене. І ні слова більше про це. Поїхати звідси тобі треба було неодмінно, щоб почати нове життя. А я, твоя подруга з дитячих літ, замінила тебе тут. Я прийняла на себе обов'язки, про які ти забув або яких не міг виконати. Я кажу тобі це, щоб ти хоч у цьому не дорікав собі. Для ображеної дівчинки я стала матір'ю, виховала її, як зуміла…
Йоган. І занапастила заради цього все своє життя!
Mарта. Ні, не занапастила. Але ти повернувся пізно, Йогане.
Йоган. Марто… якби я міг тобі відкрити… Ну, дозволь мені принаймні подякувати тобі за твою вірну дружбу.
Mарта (сумно усміхаючись). Гм… Значить, ми з тобою тепер про все поговорили, Йогане. Цить… хтось іде. Прощавай, я не можу зараз… (Виходить наліво.)
Із саду входить Лона і слідом за нею Бетті.
Бетті (ще з саду). Ради Бога, Лоно, як же можна!
Лона. Одчепись, мені треба поговорити з ним.
Бетті. Це ж буде страшенний скандал!.. А, ти ще тут, Йогане!
Лона. Ну, хлопче, гайда! Годі тобі киснути тут у кімнаті. Мерщій у садок, побалакай там з Діною.
Йоган. Я саме й збирався.
Бетті. Але…
Лона. Слухай, Джоне, ти добре придивився до Діни?
Йоган. Думаю, що придивився.
Лона. Тобі й слід дивитись пильно, хлопчику. Це таки дещо для тебе.
Бетті. Лоно!..
Йоган. Для мене?
Лона. Авжеж, я хочу сказати, — щоб подивитись. Ну іди ж.
Йоган. Іду, іду, з приємністю. (Виходить до саду.)
Бетті. Лоно, я просто остовпіла. Не може бути, щоб ти це серйозно.
Лона. Слово честі. Та хіба ж це не свіжа, здорова й правдива натура? Саме дружина для Джона. Ось така йому й потрібна там. Це не те, що якась літня зведена сестра.
Бетті. Але Діна! Діна Дорф. Подумай же!
Лона. Я передусім думаю про щастя хлопчини, і якраз тут моє втручання потрібне; сам він у цьому не майстер. Ніколи не задивлявся ні на дівчат, ні на жінок.
Бетті. Він? Йоган? Ну, мені здається, проте, що були сумні докази…
Лона. А, к бісу цю дурну історію! Де Бернік? Мені треба поговорити з ним.
Бетті. Ні, ні, Лоно!
Лона. Неодмінно! Якщо вона подобається йому, а він їй… чим вони не пара? Бернік розумний, він зуміє як-небудь все уладнати.
Бетті. Ти гадаєш, що отакі американські вільності потерплять у нас…
Лона. Нісенітниці, Бетті!
Бетті. Що людина з такими суворими правилами моралі, як Карстен…
Лона. Невже ж таки справді такими суворими?
Бетті. Що таке? Ти насмілюєшся…
Лона. Я насмілююсь сказати, що Бернік щодо цих самих правил навряд чи дуже відрізняється від інших чоловіків.
Бетті. Я бачу, в тобі все ще кипить стара зненависть до нього! Але навіщо ж ти повернулася сюди, коли й досі не могла забути, що… І я не розумію, як у тебе вистачило сміливості показатись йому на очі після тієї ганебної образи, якої ти завдала йому тоді.
Лона. Правда твоя, Бетті, я тоді недобре вчинила, я забулась.
Бетті. І як великодушно він тобі пробачив, він, ні в чому не повинний. Справді, не з його ж вини ти плекала якісь сподівання… Але відтоді ти й мене ненавидиш. (Плаче.) Ти завжди заздрила моєму щастю. І тепер ти приїхала, щоб усе на мене звалилося… щоб показати всьому місту, яку рідню я принесла Карстену в посаг! Так, тепер усе на мене впаде, і ти тільки цього й добиваєшся. Як це підло з твого боку! (В сльозах виходить наліво.)
Лона (дивлячись їй услід). Бідолашна Бетті!
Бернік виходить з кабінету.
Бернік (ще на дверях). Добре, добре, пане Крап. Перешліть чотириста крон в їдальні для бідних. (Обернувшись.) Лоно! (Підходить до неї.) Ти сама? А Бетті не прийде?
Лона. Ні. Покликати її?
Бернік. Ні, ні, ні, не треба! Ти не повіриш, Лоно, з яким палким нетерпінням я прагнув поговорити з тобою одверто… вимолити в тебе прощення.
Лона. Слухай, Карстене, облишмо сентименти, нам з тобою вони не до лиця.
Бернік. Ти мусиш вислухати мене, Лоно. Я знаю, яким я був у твоїх очах, коли ти дізналася про історію з матір'ю Діни. Але, присягаюсь, це було лише хвилинне захоплення, а тебе я свого часу любив щиро й глибоко.