— Я поставлю вам інше запитання, на яке немає відповіді, — сказав я. — Якщо вчора в Айові приземлився один космічний корабель, то скільки може приземлитися завтра в Північній Дакоті? Або у Бразилії?
— В тім-то й річ. — Вираз обличчя Старого став іще більш стривоженим. — На це запитання я відповім, визначивши необхідну довжину мотузки.
— Ну і яка ж вона має бути?
— Достатньо довгою, щоб тебе можна було задушити. Тож ідіть помийтеся, діти мої, і насолоджуйтеся життям. Іншої можливості у вас може й не бути. З офісів не виходьте.
Я пішов до косметологів; вони повернули мені мій справжній колір шкіри і мою нормальну зовнішність. Потім я прийняв ванну, зробив масаж і пішов до кімнати для відпочинку персоналу в пошуках компанії та випивки. Я озирнувся, не знаючи, кого мені шукати — блондинку, брюнетку чи рудоголову, але був впевнений, що неодмінно знайду, кого мені треба.
І знайшов рудоголову. Мері сиділа в кабінці, посьорбуючи напій, і мала такий же вигляд, як і тоді, коли мені представили її як мою сестру.
— Привіт, сестричко, — сказав я, намагаючись вмоститися біля неї.
— Привіт, братику, — з усмішкою відповіла вона і посунулася, даючи мені місце. — Тягни сюди свою дупу.
Я набрав на клавіатурі віскі бурбон з водою (звісно, в суто медичних цілях), і продовжив:
— Це твоя справжня зовнішність?
Мері похитала головою:
— Аж ніяк. Взагалі-то я смугаста як зебра і маю дві голови. А який вигляд насправді маєш ти?
— Побачивши мене вперше, моя матінка задушила мене подушкою, тому я так і не дізнався про свою справжню зовнішність.
Мері, як і першого разу, окинула мене прискіпливим поглядом так, наче я був біфштексом, і сказала:
— Я чудово розумію її мотиви, але особисто я маю міцніші нерви, ніж вона. Твоя зовнішність мене задовольняє, братику.
— Дякую. Тільки знаєш що? Облишмо оцю гру в братика й сестричку. Це мене дещо гальмує.
— Гм-м, як на мене, то гальма тобі потрібні.
— Мені? І близько не потрібні. Я абсолютно не схильний до насильства. Я більше мрійник, який шукає собі пару. — Мені хотілося додати, що якби я торкнувся її рукою і їй це не сподобалося, то міг би й без руки залишитися. Бо Старий не бере на роботу розніжених дівиць. Але я визнав за краще промовчати.
Мері посміхнулася:
— Ну то й що? До речі, затям, що я собі пари не шукаю. Принаймні цього вечора. — Вона поставила на стіл порожню склянку. — Допивай, а потім замовимо іще.
Так ми і зробили, і залишилися там сидіти; нам було добре, ми відчували теплоту й взаємну приязнь і ненадовго забули про небезпеку. Такі години трапляються рідко, особливо в нашій професії, і від того смакуються вони з особливою приємністю.
А найприємнішим у Мері було те, що вона не користувалася своєю сексуальною привабливістю, хіба що суто з професійною метою. Гадаю, вона знала, дуже добре знала, як багато мала тої привабливості. Але Мері була надто шляхетною, щоб користуватися нею в соціальних стосунках. І свою сексуальну харизму тримала в приглушеному режимі, якраз достатньому для того, щоб нам обом було тепло й комфортно.
Поки ми отак сиділи, майже мовчки, мені спало на думку: якою ж гарною вона була б обабіч каміна! З такою роботою, як моя, я ніколи серйозно не замислювався про одруження — зрештою, всі дівчата однакові, тому не варто зайвий раз завдавати собі клопоту. Але Мері сама була агентом, і розмова з нею була зовсім не схожою на спробу спіймати відлуння власних слів. І раптом я збагнув, що до біса довго був занурений у самотність.
— Мері...
— Що?
— Ти заміжня?
— А чому ти питаєш? Взагалі-то ні. На поточний момент. Але яке тобі діло до. вірніше, тобі що — не байдуже?
— Не байдуже.
Вона похитала головою.
— Я серйозно, — продовжив я. — Поглянь на мене. Руки-ноги на місці, іще не старий, і не надто прискіпливий. Бувають і гірші за мене.
Мері розсміялася, але доброзичливо:
— Міг би придумати й кращу саморекламу. Впевнена, що це був експромт.
— Так, експромт.
— Я тобі пробачаю. Я навіть про це забуду. Слухай-но, вовчиську, твій прийом не годиться. Щойно жінка сказала тобі, що цієї ночі з тобою не спатиме, як ти враз втрачаєш голову і пропонуєш їй шлюбний контракт. Бувають жінки достатньо корисливі, щоби вчепитися за пропозицію, і вони змушуватимуть тебе потім той контракт виконувати.
— Я не жартую, — сказав я роздратовано.
— І яку ж платню ти мені пропонуєш?
— До біса твої гарні очі! Якщо тобі треба саме такий контракт, то я згоден; до твоєї зарплати я додаватиму тобі ще й половину своєї... звісно, якщо ти не захочеш кинути цю роботу.