— Так, якщо воно взагалі там є, — повторив я. — І ти достеменно цього не знаєш. Попереджаю: якщо в результаті цих дослідів у Мері трапиться викидень, то я особисто дам тобі по голові.
— А якщо нам не вдасться нічого знайти, — спокійно зазначив Старий, — то ти волатимеш до Небес, щоб трапився викидень. Чи ти хочеш виховувати дітей на поталу титанцям?
Я прикусив губу.
— Чому ти не послав мене до Радянського Союзу, а тримаєш мене біля себе?
— Якщо тобі так цікаво, то, по-перше, ти потрібен мені тут, щоб підтримувати добрий настрій Мері, а не поводитися мов зіпсутий засранець! По-друге, потреба в цьому відпала, бо інакше я тебе туди відрядив би.
— Годі тобі! А що сталося? Надійшла інформація від якогось іншого агента?
Старий підвівся й кинув, йдучи до виходу:
— Якби ти навчився виявляти дорослу цікавість до світових новин, то ти не питав би мене.
— А що сталося? — знову повторив я, але шеф не відповів — він вже пішов.
Я поквапився слідом за ним — дізнатися, що коїться у світі. Мій одноколійний розум ніколи не виявляв інтересу до щоденних новин — як на мене, то оця наруга над вухами та очами розповідями про банальні речі, які відбуваються десь на краю світу, є прокляттям так званої цивілізації і вбивством серйозного аналітичного мислення. Але я справді інколи випадаю з потоку світових подій.
Цього разу я примудрився проґавити новину про азійську чуму. Пропустив першу, ні, другу за величиною новину сторіччя, єдину загальноконтинентальну епідемію Чорної смерті, починаючи із сімнадцятого століття.
Мені було незрозуміло одне. Комуністи — істоти навіжені, з ними все ясно, але я бував за Завісою достатньо довго, щоб переконатися: їхня державна система охорони здоров’я була не гіршою за нашу, а в чомусь навіть кращою, бо тамтешні можновладці потребували великої кількості підлеглих і тому ставилися до охорони здоров’я з усією серйозністю. Щоб допустити поширення таких напастей, як пацюки, блохи й воші, державна система мала бути неефективною, чого в даному випадку не можна було сказати. У цьому відношенні комісарам навіть вдалося почистити Китай щонайменше такою мірою, що бубонна чума й тиф якщо й з’являлися там час від часу, то в ендемічному вигляді, а не у вигляді епідемії.
Але цього разу обидві чуми поширювалися зі швидкістю чуток на всьому російсько-сибірсько-китайському просторі. Ситуація стала настільки серйозною, що радянська державна система розвалилася, і уряд СРСР через космічні станції став благати ООН про допомогу. Що ж трапилося?
Поміркувавши, я склав докупи два фрагменти головоломки і знову звернувся до Старого:
— Думаю, шефе, за Завісою теж були слимаки.
— Так.
— І ти про це знав? Тоді заради всього святого, мусимо робити щось негайно, інакше вся долина Міссісіпі опиниться в тому ж стані, що й Азія. Достатньо одного пацюка, одного маленького пацюка...
Я пригадав свій час перебування серед слимаків — зазвичай я намагався уникати цих спогадів. Титанцям було начхати на санітарний стан людей. Мій володар жодного разу не змусив мене помитися, жодного. Відтоді, як слимаки облишили маскарад як більше непотрібний, то, напевне, на всьому просторі від канадського кордону й до Нового Орлеана жодна людина не милася у ванні. І тому знову поширилися воші й блохи.
Старий зітхнув:
— Можливо, це найкращий вихід. І, можливо, єдиний.
— А іще можна їх просто розбомбити. Так буде навіть краще. Чистіший спосіб померти.
— Та отож. Але ж ти знаєш, що ми не будемо цього робити. Допоки існуватиме можливість знищити шкідників, не спалюючи при цьому сарай, то ми продовжуватимемо спроби.
Я надовго замовк, замислившись.
Знову нам випала гонитва з часом. По суті, слимаки мають бути вельми дурними, бо покладаються на рабів. Може, саме через це вони перебиралися з планети на планету, псуючи все, до чого торкалися. Через певний час їхні носії вимирали, і у них виникала потреба в нових носіях.
Але все це — теорія, і я її відкинув. Одне було ясно: те, що трапилося за Завісою, може трапитися і в червоній зоні, якщо ми не знайдемо способу перебити усіх слимаків, причому дуже швидко! Замислившись над цим, я вирішив зробити те, про що вже думав раніше: примусити себе взяти участь у сеансах гіпнозу, які проводилися над Мері. Якщо в її прихованих спогадах міститься інформація про те, як можна знищити слимаків, то, можливо, мені поталанить знайти її там, де не вдалося іншим. У будь-якому разі я зібрався піти на ці сеанси, і мені було байдуже, сподобається це Старому та доктору Стілтону чи ні. Мені набридло, що до мене ставляться, як до чогось середнього між принцом-консортом і небажаною дитиною.