— Гм-м, а що збираєтеся робити ви, дозвольте спитати?
— Ти ж чув, що сказав Президент? Подамся до Флориди вилежуватися на сонці й чекати, коли світ загуркотить до біса в пекло. Якщо у тебе лишилася якась клепка в голові, то ти зробиш те ж саме. Часу, на жаль, лишилося обмаль.
Старий розправив плечі й пошкандибав геть. Я обернувся до Мері поговорити, але вона зникла. Порада Старого видавалася вкрай доречною, і мені раптом спало на думку, що чекати на кінець світу не така вже й погана ідея, особливо якщо чекати на нього в компанії з Мері.
Я швидко озирнувся, але ніде її не побачив. Підтюпцем наздогнавши Старого, я зупинив його:
— Вибачте, шефе, а куди пішла Мері?
— Що? А, Мері. У відпустку, куди ж іще. Не набридай.
Я хотів був зв’язатися з нею через мережу нашого Відділу, але пригадав, що навіть не знаю ані її справжнього імені, ані її коду, ані номера її посвідчення. Потім у мене виникла думка дізнатися координати Мері, ретельно описавши її зовнішність, але то було б іще більш марною справою. Бо тільки архів косметологів містить дані про реальний зовнішній вигляд того чи іншого агента, а працівники архіву, ясна річ, нічого мені не скажуть. Я тільки й знав про Мері, що вона двічі постала переді мною як рудоволоса, принаймні одного разу — навмисне, і що вона, як на мене, належить до того типу жінок, через яких чоловіки товчуть один одному пики. От і спробуй тепер пояснити все це телефонній слухавці!
Тож натомість я знайшов собі кімнату, щоб переночувати. А потім подумав: краще слід було поїхати зі Столиці й повернутися до власної квартири. Цікаво — та блондинка й досі там? Потім замислився: а хто вона така насправді, та блондинка? Затим я заснув.
РОЗДІЛ 4
Я прокинувся в сутінках. Моя кімната мала справжнє вікно: Відділ добре платить, і я міг дозволити собі маленькі зручності. Я поглянув згори на Столицю — вона прокидалася для нічного життя. Ріка широким вигином оминала Меморіал; було літо, і у воду в Окрузі додавали флуоресцеїн, тому звивиста ріка переливалася рожевими, бурштиновими та смарагдовими вогнями. На фоні цих кольорів різко виділялися невеличкі прогулянкові човни, кожен з яких, поза сумнівом, повнився закоханими парочками. Вони явно замишляли щось непристойне і тішилися цією думкою.
А подекуди на суходолі, посеред старої забудови, спалахували схожі на бульбашки куполи, надаючи місту вигляд сяйної казкової країни. Далі на схід, там, де впала бомба, старих будівель не було зовсім і вся територія була схожа на кольоровий великодній кошик із гігантськими крашанками, освітленими зсередини.
Завдяки специфіці моєї роботи я бачив Столицю частіше за більшість людей, і вона мені подобалася, хоча я й не задумувався — чому. Але цього вечора у мене виникло ностальгійне відчуття, на кшталт описаного в поемі Роберта Браунінга «Як ми востаннє їхали разом». Те відчуття було до болі прекрасним, але мій дух перехопило не через його красу, а через усвідомлення того, що там, під отими жовтуватими ліхтарями, були люди, живі індивідууми, що займалися своїми нагальними справами, кохалися або сварилися — в залежності від настрою, — ніким не лякані люди, котрі робили що їм заманеться, — кожен із них, як то кажуть, під своєю виноградною лозою чи своєю смоківницею.
Я подумав про всіх отих добрих і лагідних (за рідкісними винятками) людей і уявив, як у кожного з них на потилиці сидить огидний сірий слимак, що рухає їхніми руками та ногами й змушує промовляти те, що отому слимаку потрібно, і йти туди, куди тій потворі заманеться.
Чорт забирай, це ж навіть гірше, аніж життя під владою комісарів! Я знаю, що кажу, бо мені довелося побувати по той бік Завіси.
Тож я цілком серйозно присягнувся сам собі: якщо ці паразити візьмуть над нами гору, то я заподію собі смерть іще до того, як одна з цих істот зможе полонити мене так, як раніше полонили Барнса. Для агента це не становить проблеми: просто треба розгризти собі нігті, а якщо станеться так, що руки чомусь не функціонуватимуть, то залишиться ще кілька способів. Старий передбачив усі суто професійні потреби.
Але нинішньої потреби Старий не передбачив, і я це знав. Завдання Старого (і моє також) полягало в гарантуванні безпеки отих людей, що копошилися внизу, і не покидати їх, коли стане тяжко.
Я відвернувся від вікна. Наразі я нічим не міг зарадити лиху, і тому вирішив, що мені потрібна компанія. У своїй кімнаті я мав під рукою каталог ескорт-сервісів та модельних агенцій, які зазвичай бувають майже у всіх великих готелях, хіба що, може, за винятком готелю «Марта Вашингтон». Я погортав його, переглядаючи дівчат, а потім захлопнув. Мені не хотілося якоїсь захоплено-дурнуватої кралі, мені хотілося цілком конкретної дівчини, яка стрілятиме так само легко, як потискатиме вам руку, і кусатиметься, увійшовши в клінч. Але я не знав, куди ця дівчина поділася.