— Маєш розуміти, що шансів у тебе буде, як у миші, яка потрапила на збіговисько котів.
— Я би не сказав. На мою думку, ці істоти не мають якихось надлюдських здібностей. Закладаюся, що вони можуть лише те, на що здатна захоплена ними людина, чи навіть менше. Я не збираюся бути мучеником, який загинув за ідею. В будь-якому разі я роздобуду вам знімки, причому гарної якості.
— Гм-м...
— Непоганий план, може спрацювати, — озвалася Мері. — Другим агентом буду я, бо я можу.
—Ні! — сказали ми зі Старим в один голос, і я враз осікся, бо не мав прерогативи на такі команди.
Та Мері не зупинялася:
—Я хотіла сказати, що моя участь логічно витікає з моєї здібності визначати людину, захоплену паразитом.
—Ні, — повторив Старий. — Твоя здібність не знадобиться. Там, куди вирушить Сем, усі люди матимуть на своїх спинах «вершників». Припустімо, що так воно й є, допоки не буде доведено інакше. До того ж я прибережу тебе для дечого іншого.
Мері варто було б замовкнути, але й цього разу вона не замовкла:
—Для чого? Що може бути важливішим?
Замість визвіритися на неї, Старий тихо мовив:
—Ця робота не менш важлива. Я хочу призначити тебе охоронницею Президента, щойно мені вдасться переконати його, що все це — не жарт.
—Ясно.
Мері на мить задумалася і сказала:
—М-м-м, шефе.
—Що?
—Я не впевнена, що зможу виявити жінку, контрольовану паразитом. До цього хисту в мене немає.
—В такому разі ми заберемо від Президента всіх жінок-секретарок. Це ж так просто. До того ж, Мері. За ним також доведеться приглядати. Він же чоловік.
Вона знову замислилася:
—А якщо я помічу, що до нього, попри всі старання, теж причепилася ота потвора?
— Тож ти муситимеш вжити необхідних заходів. Віце-президент обійме посаду глави держави, а тебе розстріляють за зраду. Все дуже просто. А тепер щодо майбутньої місії. З камерою ми відрядимо Джарвіса, і, гадаю, треба буде іще й Девідсона послати підстрахувати. Поки Джарвіс зніматиме тебе на камеру, Девідсон приглядатиме за Джарвісом, а ти, Семе, поглядатимеш на Девідсона. Отакий от своєрідний хоровод.
— Отже, ви гадаєте, що задумка спрацює?
— Не впевнений. Але хоч якийсь план — це краще, аніж жодного. Може, він сколихне ситуацію.
***
Тож ми — Джарвіс, Девідсон і я — подалися до Айови, а Старий тим часом вирушив назад до Вашингтона, прихопивши із собою Мері. Перед тим як ми виїхали на завдання, вона увіпхнула мене в куток, вхопила за вуха, міцно поцілувала й сказала:
— Семе, постарайся повернутися.
По моєму тілу побігли кольки, і я відчув себе п’ятнадцятирічним підлітком. Мабуть, ненадовго впав у дитинство.
Девідсон приземлив автоліт поза тим зруйнованим мостом, в який колись уперся я. Я був за штурмана й користувався великомасштабною військовою мапою, на якій було позначене точне місце посадки реального космічного корабля. Близькою й чіткою точкою відліку слугував отой самий зруйнований і досі не відремонтований місток. Метрів через триста ми звернули з дороги на схід у напрямку точки приземлення і проїхали крізь куширі просто на місце. Себто майже на місце. Ніхто не намагався нас зупинити.
Діставшись до свіжовигорілої землі, ми вирішили піти пішки. Точка приземлення, зображена на знімку з космічної станції, входила до зони чагарникової пожежі, але летючої тарілки там не було. Щоб знайти хоч якісь сліди її приземлення, знадобився би значно кращий детектив, ніж я. Бо пожежа їх знищила, якщо там взагалі були якісь сліди.
Джарвіс все одно зняв усю місцину на камеру, але я переконався, що потвори виграли й другий раунд. Коли ми вийшли з куширів, то натрапили на підстаркуватого фермера; дотримуючись вказівок, ми сторожко трималися поодаль, хоча вигляд він мав абсолютно безневинний.
— Сильна пожежа тут була, — зазначив я, сторонячись від нього.
— Та отож, — зазначив він розпачливо. — Загинули двоє моїх найкращих корівок, бідолашні тварини. А ви репортери, еге ж?
— Так, — підтвердив я, — але бачу, що ми даремно стараємося.
В цю мить я пожалкував, що з нами не було Мері. Можливо, у цього типа плечі були покаті від природи. З іншого боку, припускаючи, що Старий мав рацію стосовно космічного корабля (а він мусив мати рацію), то цей такий безневинний на вигляд селюк не міг не знати про корабель і тому явно приховував інформацію. Отже, на ньому вже міг сидіти «вершник»-паразит.