Я вирішив діяти. Шанси спіймати живого паразита і відправити його зображення спеціальними каналами до Білого дому тут були, безперечно, кращими, аніж у натовпі. Я кинув погляд на моїх товаришів — вони обидва були насторожі, а Джарвіс знімав усе на камеру.
Коли фермер повернувся йти, я навмисне перечепив його. Він упав долілиць, і я заскочив йому на спину мов та мавпа й вчепився в його сорочку. Підбіг Джарвіс і зробив знімок крупним планом; Девідсон нас прикривав. Не встиг фермер оговтатися, як я оголив йому спину.
І спина справді виявилася голою. Вона була чистісінька, як і моя, без паразита, його й близько не було видно. В цьому я переконався, старанно перевіривши фермера, перш ніж його відпустити.
Я допоміг йому підвестися і обтрусив його; одежа на ньому та на мені була вимазана в попіл.
— Мені страшенно шкода, — сказав я. — Я жахливо помилився.
Старий тремтів від люті:
— Ти...Ти... — Схоже, він не міг підшукати для мене визначення, яке було б достатньо образливим.
Старий окинув нас поглядом, і його губи затремтіли:
— Я притягну вас всіх до відповідальності. Якби я був років на двадцять молодшим, то показав би вам, де раки зимують! Усім трьом!
— Повір мені, дідусю, сталася помилка.
— Помилка! — Його обличчя скривилося, і мені здалося, що він от-от заплаче. — Я повернувся сюди з Омахи і виявив, що моє господарство згоріло, а зять кудись пропав. Прийшов сюди подивитися, чому якісь чужинці нишпорять на моїй землі, — і мене мало не вбили! Помилка! Куди котиться наш світ?!
Мені захотілося відповісти на це останнє запитання, але я передумав. Натомість спробував заплатити йому за завдану шкоду, але дід ляснув мене по руці, і гроші впали додолу. Підібгавши хвости, ми вшилися геть.
Девідсон сказав мені, коли ми всілися в машину і рушили:
— А ви зі Старим впевнені в тім, що робите?
— Я можу помилятися, — роздратовано кинув я. — Але чи можеш ти пригадати випадок, коли схибив би Старий?
— М-м-м, ні. Не пригадую. Куди тепер?
— У закудикані гори. Просто до головної студії стерео-мовлення. Там помилки не буде.
— Як би там не було, — зазначив Джарвіс, — а я все це ретельно зафільмував.
Відповідати йому я не став.
***
На пункті збору мита перед Де-Мойном воротар завагався, коли я простягнув йому гроші. Він зазирнув до свого ноутбука, а потім поглянув на номерні знаки нашого авто.
— Шериф оголосив це авто в розшук, — сказав воротар.
І, не піднімаючи шлагбауму, додав: — Візьміть праворуч.
— Зараз, — погодився я, здав назад метрів десять і щосили натиснув на газ.
Автомобілі нашого Відділу мають форсовані двигуни та підсилений кузов, що стало в пригоді, бо шлагбаум був досить товстим. Опинившись із протилежного боку митного пункту, я навіть не пригальмував.
— О, вже стає цікаво, — задумливо мовив Девідсон. — Ти й досі впевнений у тім, що робиш?
— Стули писок! — гаркнув я. — Можливо, я й безумець, але старший тут я. Затямте обидва: ми навряд чи виберемося з цього. Але мусимо будь-що роздобути зображення.
— Як скажеш, начальнику.
Я випереджав будь-яку погоню. Різко зупинившись перед станцією, ми висипали з авто. Обхідні маневри в стилі дядечка Чарлі були тепер непотрібні: ми вломилися гуртом до першого ж вільного ліфту, і я натиснув кнопку горішнього поверху, де був кабінет Барнса. Коли ми туди дісталися, я залишив двері ліфту розчиненими, сподіваючись скористатися ним трохи згодом.
Ми увійшли до зовнішнього офісу, й адміністраторка спробувала зупинити нас, але ми відштовхнули її й рушили далі. Дівчата в приміщенні здивовано попіднімали голови. Я підійшов прямо до дверей кабінету Барнса — вони були замкнені.
— Де Барнс? — спитав я у секретарки.
— А хто його питає? — поцікавилася вона незворушно чемним голосом.
Я поглянув на те, як светр облягав її плечі. Так і є — покаті. «А якими ж їм іще бути, заради всього святого!» — сказав я собі. Вона ж була тут тоді, коли я встрелив Барнса.
Нахилившись, я смикнув її светра угору.
Я мав рацію. Я просто не міг помилитися. Вже вдруге переді мною постала неприкрита плоть одного з паразитів.
Мені захотілося блювонути, але я вирішив, що це не на часі. Секретарка почала пручатися, дряпатися і спробувала мене вкусити. Прийомом дзюдо я скрутив їй в’язи, мало не зачепивши оту бридку драглисту масу, і секретарка враз обм’якла. Потім трьома пальцями промацав, про всяк випадок, її живіт, перевернув спиною догори і заволав: