— А Сем?
— Сем чистий.
Старий по черзі обмацував нас поглядом, і я ще ніколи в житті не почувався так близько до смерті.
— Зніміть обидва ваші сорочки, — суворо наказав Старий.
Ми виконали наказ — і виявилося, що Мері не схибила щодо нас двох. Я почав сумніватися, що зможу відчути той момент, коли на мене нападе паразит.
— А тепер перевірте його, — знову звелів Старий. — Вдягніть рукавички, кожен із вас.
Ми випрямили Джарвіса на підлозі й поклали його долілиць. А потім вкрай обережно розрізали його одяг. І побачили живий екземпляр, який зник у ліфті.
РОЗДІЛ 6
Мене мало не вивернуло. Мої нутрощі не могли впоратися з думкою про те, що ота потвора подорожувала зі мною в замкненому просторі автомобіля аж із самісінької Айови. Я, взагалі-то, не гидливий — колись мені довелося чотири доби переховуватися в московській каналізації, але ніколи не знаєш, як вплине на тебе вигляд якоїсь істоти, допоки не дізнаєшся, що вона може з тобою утнути.
— Спробуймо чимось зарадити, — сказав я, насилу ковтнувши слину. — Може, нам якось вдасться врятувати Джарвіса. — Насправді я так не думав, бо в глибині душі крилася здогадка, що кожен, ким оволоділа одна з цих потвор, уже був зіпсутим. Назавжди. Мабуть, то було щось на кшталт забобону, мовляв, прибульці «виїдають наші душі».
Старий махнув нам рукою:
— Про Джарвіса забудьте.
— Але ж...
— Стули пельку! Якби його можна було врятувати, то ми могли б зробити це трохи пізніше. В будь-якому разі.
Старий замовк. Замовк і я. Я зрозумів, що він хотів сказати: принцип «життя кожного індивіда є безцінним» вимагав усунення Джарвіса як фактора впливу, тобто ми, агенти, є витратним матеріалом, але громадяни Сполучених Штатів — ні.
Вибачте за пишномовний спіч. Просто Джарвіс мені подобався.
Старий, тримаючи пістолет напоготові, сторожко спостерігав за непритомним агентом та потворою на його спині. А потім сказав, звертаючись до Мері:
— Дай Президента на екран. Спеціальний код — нуль, нуль, нуль, сім.
Мері підійшла до його столу й натиснула на кнопку. Я почув, як вона щось каже в мікрофон із глушником, але вся моя увага зосередилася на паразиті. Він явно не збирався покидати свого носія і повільно пульсував, а його тілом час від часу пробігали переривисті брижі.
— Не можу зв’язатися з ним, сер, — доповіла невдовзі Мері. — На екрані один із його заступників.
— Який саме?
— Містер Макдоноу.
Ми зі Старим досадливо поморщилися. Макдоноу був розумним і приємним чоловіком, який ніколи не міняв своєї думки з того часу, як потрапив до Білого дому, хоча загалом був людиною чемною й поступливою. Президент використовував його як буфер.
Звертаючись до нього, Старий заволав, не завдавши собі клопоту підійти до мікрофону з глушником.
Ні, Президента наразі немає. Ні, йому не можна нічого передавати. Ні, містер Макдоноу не може вийти за межі своїх повноважень. Президент дав чіткі вказівки, і Старий у списку винятків не значиться — при цьому містер Макдоноу не уточнив, чи існує такий список взагалі. Так, він радо призначить Старому зустріч і обіцяє спробувати увіпхнути його проміж відвідувачів. Наступної п’ятниці годиться? Сьогодні? Ні, про сьогодні й мови не може бути. Завтра? Також неможливо.
Старий замовк, і мені здалося, що у нього стався інсульт. Але через хвилю він двічі глибоко вдихнув, риси його обличчя попустилися, і він, шкутильгаючи, підійшов до нас:
— Дейве, пройдись тишком-нишком коридором і запроси сюди доктора Грейвса. Всі решта тримайтеся поодаль і будьте насторожі.
Невдовзі до нас зайшов начальник біологічної лабораторії, на ходу витираючи руки.
— Док, — звернувся до нього Старий, — маємо живий екземпляр.
Грейвс поглянув на Джарвіса, а потім придивився до його спини.
— Цікаво, — мовив він. — Можливо, це щось унікальне. — З цими словами він став на одне коліно.
— Відійди!
— Але ж мені треба оглянути його, — резонно зауважив Грейвс, піднявши погляд.
— Слухай сюди і мотай на вус! Так, мені треба, щоб ти його дослідив, але це завдання не є пріоритетним. По-перше, ти маєш зберегти його в живому вигляді. По-друге, ти мусиш не дати йому втекти. По-третє, ти маєш захистити самого себе.
Грейвс посміхнувся:
— Та я його не боюся, я...
— Бійся його! І це — наказ.
— Я просто хотів сказати, що мені, мабуть, доведеться змайструвати щось на кшталт інкубатора, після того як я зніму цю істоту з носія. Той мертвий екземпляр, якого ви мені привезли, дав небагато можливостей для вивчення свого хімічного складу, але цілком очевидним є те, що ці створіння потребують кисню. Отого першого ви фактично задушили. Зрозумійте мене правильно: їм потрібен не вільний кисень із повітря, а кисень, який вони отримують із носія. Мабуть, для цього підійде великий пес.