— Ні! — відрізав Старий. — Залиш його там, де він є зараз.
— Що? — здивовано мовив Грейвс. — Хіба цей чоловік — доброволець?
Старий не відповів.
—Лабораторні піддослідні люди мають бути добровольцями, — продовжив Грейвс. — Ви ж знаєте, що існує професійна етика.
Цих нетямущих науковців дуже важко навчити мислити в правильному руслі. Як на мене, то запаковані валізи у них завжди напоготові. Старий із видимим зусиллям вгамував себе і тихо мовив:
— Докторе Грейвсе, у нашому Відділі кожен агент стає добровольцем, якщо я визнаю це за потрібне. Вони свідомо обрали свою роботу. Тому, будь ласка, виконуйте мої накази. Скажіть, щоб принесли ноші, й забирайте звідси Джарвіса. Будьте обережні.
Коли Джарвіса винесли, Старий відпустив нас, і ми з Девідсоном та Мері пішли до вітальні хильнути чарчину-дві. Це було конче необхідно. Девідсона трясло. Коли перша чарка не вгамувала його, я сказав:
— Слухай-но, Дейве, мені теж страшенно шкода тих дівчат, але ми нічим не могли зарадити. Затям це у своїй голові: ми нічим не могли зарадити.
— Було жахливо? — спитала Мері.
— Не те слово, — відповів я. — Не знаю, скількох ми убили, може, шістьох, а може, й сімох. Ми не мали часу на розважливість та розбірливість. Ми ж не стріляли навмисне в людей, ми стріляли в паразитів. — Я обернувся до Девідсона: — Ти це хоча б розумієш?
Схоже, в його голові почало розвиднюватися:
— Саме так. То були не люди. Я міг би й власного брата убити, якщо цього вимагала б робота, але оті істоти взагалі не були людьми. Ти їх відстрілюєш, а вони все одно наскакують на тебе. Вони ж не...
Девідсон раптово замовк, охоплений емоціями.
Мені стало його дуже шкода. Невдовзі він підвівся й подався до амбулаторії зробити заспокійливий укол. Ми з Мері трохи поговорили, марно намагаючись отримати відповіді на свої запитання. Потім вона заявила, що хоче спати, і вирушила до жіночого гуртожитку. Старий наказав усім співробітникам спати у Відділі, тож я, хильнувши іще чарчину, пішов до чоловічого крила гуртожитку, де й заповз у спальний мішок.
Заснув я не відразу. Я слухав гуркіт міста над нами і не міг відігнати думок про той катастрофічний стан, в якому воно може опинитися і в якому вже опинився Де-Мойн.
***
Мене розбудив сигнал повітряної тривоги. Напівсонний, я увібрався у свою одежу, а тим часом гучномовці, зітхнувши, затихли, і система внутрішнього зв’язку заволала голосом Старого: «Негайно виконати всі протигазові та протирадіаційні процедури! Все позакривати! Всій команді зібратися в конференц-залі! Мерщій!».
Як агент-оперативник, я не входив до штату якогось конкретного підвідділу й не мав якихось локальних обов’язків. Вийшовши із жилого відсіку офісів, я поплентався тунелем куди було наказано.
Старий вже був у великій залі, і вираз його обличчя був похмурим. Я хотів спитати, що сталося, але до мене вже встигли прийти кільканадцять клерків, агентів і стенографістів, тому я визнав за краще промовчати. Через деякий час Старий послав мене отримати від вартового на дверях список присутніх. Старий особисто провів перекличку, яка виявила, що наразі в залі перебували всі люди, зазначені в списку, — від старенької міс Гайнс, особистої секретарки Старого, і до стюарда вітальні для персоналу — за винятком вартового на дверях та Джарвіса. Списку присутніх приділялася велика увага: ми реєструємо тих, хто входять і виходять ще ретельніше, аніж банк відслідковує рух грошей.
Мене знову послали до вартового на дверях. Довелося зателефонувати Старому, щоб переконати охоронця, що все гаразд і він може полишити свій пост. Вартовий закрив двері на засув і пішов слідом за мною. Коли ми повернулися до зали, там уже був Джарвіс у супроводі Грейвса та одного з його лаборантів. Джарвіс був на ногах і в шпитальному халаті, явно притомний, але якийсь загальмований, наче під наркотиком.
Побачивши Джарвіса, я почав здогадуватися, навіщо нас зібрали в конференц-залі. Старий не залишив жодного сумніву щодо своїх намірів. Стоячи перед персоналом, він тримався поодаль, а потім витягнув свій пістолет.
— Серед нас вільно пересувається один із паразитів-прибульців, — сказав він. — Для декого з вас відомо, що це означає... кепські справи. Аж надто кепські. Решті присутніх мені доведеться пояснити, що безпека кожного з нас — і всього людства — залежить наразі від нашої спроможності до співпраці й абсолютної слухняності.