— Я теж сподіваюся, що цього не станеться, — серйозно відповів Старий.
Тепер я міг дивитися на паразита і при цьому не тремтіти. Мені навіть захотілося невимушено засунути руки в кишені, але в шортах кишень не було. Не зводячи пильного погляду з істоти, я сказав:
— Шефе, коли він стане вам не потрібен і якщо хтось із них іще залишиться, тоді я неодмінно його уб’ю.
— Домовились.
***
Нашу розмову перервав чоловік, який увірвався до кімнати з кліткою. На ньому були шорти й лабораторний халат, від чого вигляд він мав кумедний і пришелепуватий. Я його не впізнав. Це був не Грейвс, бо Грейвса я більше не бачив — мабуть, Старий з’їв його на сніданок.
— Шефе, — сказав він, наближаючись дрібними кроками, — я не знав, що ви тут. Я.
— Так, я тут, як бачиш, — перервав його Старий. — Навіщо ти вдягнув халат? — спитав він, витягуючи пістолет і наводячи його чоловіку на груди.
Чоловік поглянув на пістолет так, наче Старий невдало пожартував.
— Та я ж на роботі. Завжди є можливість забризкатися. Декотрі з наших розчинів є досить шкідливими...
— Зніми його!
— Що?
— Зніми, кажу, — повторив Старий, змахнувши пістолетом. І додав, звертаючись до мене: — Пильнуй його.
Чоловік зняв халат і завмер, тримаючи його в руці й нервово кусаючи губу. Його спина та плечі були голі й без ознак характерного червоного висипу.
— Візьми свій чортів халат і спали його, — наказав йому Старий. — А потім повертайся до роботи.
Чоловік, почервонівши, поквапився до виходу, але враз завагався, поглянув на мене й спитав Старого:
— Шефе, ви готові до отої, е-е-е, процедури?
— Буду готовий незабаром. Я дам тобі знати.
Чоловік розкрив рота, потім закрив і вийшов. Старий втомлено відклав зброю.
— Видаєш наказ, — промимрив він, — зачитуєш його вголос, змушуєш кожного розписатися — можна навіть витатуювати його на їхніх хирлявих вузеньких грудях, — але все одно знаходиться якийсь хитрожопий розумник, який вдає, що це його не стосується. Науковці, чорти б їх забрали!
«Науковці!» Старий вимовив так само, як Доріс сказала «пацієнти!».
Я обернувся й знову став пильно вдивлятися у свого колишнього володаря. Мене від нього й досі відвертало, але водночас було сильне відчуття небезпеки, і було в тому відчутті щось п’янке — наче я стояв на краю глибокої прірви.
— Шефе, — поцікавився я, — а що ви збираєтеся зробити з цією тварюкою?
— Я планую розпитати його, — відповів він, поглянувши на слимака, а потім на мене.
— Що?! Але як же ви збираєтеся... Адже мавпа не здатна... Я хочу сказати, що.
— Так, мавпа не вміє говорити. В тім-то й проблема. Нам потрібен доброволець, людина-доброволець.
Коли до мене дійшов сенс його слів і я почав відтворювати у своїй уяві те, що вони означали, мене знову опанував майже непереборний страх.
— Та ви що! Ви цього не зробите. Не зробите ні з ким.
— Саме це я й збираюся зробити. Треба зробити те, що мусить бути зроблене.
— Але ж де ви роздобудете добровольців?
— У мене вже є один.
— Є? Хто?
— Річ у тім, що я не хочу використовувати того добровольця, якого маю у своєму розпорядженні. І тому продовжую пошуки іншого потрібного чоловіка.
Я відчув огиду і не приховував її:
— Вам не слід когось шукати, хоч добровольця, хоч будь-кого. А якщо він у вас вже є, то б’юся об заклад, що іншого ви й не знайдете, бо не може існувати аж двоє людей, які настільки з’їхали би з глузду.
— Може, й так, — погодився Старий. — Але мене все одно не влаштовує той, який у мене є. Допитати паразита конче необхідно, синку; ми ведемо війну за повної відсутності військових розвідданих. Фактично ми про нашого ворога не знаємо нічого. Ми не можемо вести з ним розмову, не знаємо, звідки він узявся, не знаємо, що йому потрібно. Все це нам потрібно з’ясувати, бо від цього залежить виживання всього людства. І єдиний, підкреслюю, єдиний спосіб поговорити з цими створіннями — це через людського посередника. Тому це необхідно зробити. Але я й досі не знайшов добровольця.
— Не дивіться на мене так!
— А я не просто так на тебе дивлюся.
Я майже пожартував, але його відповідь була смертельно серйозною і на мить позбавила мене дару слова.
— Та ви ненормальний! — нарешті вибухнув я. — Я міг його вбити коли ви дали мені свій пістолет, і я неодмінно вбив би цю погань, якби знав, навіщо вона вам потрібна. А виступити в ролі добровольця, щоб ви мали змогу поговорити з нею, — вибачте, але це вже занадто.