Я відсахнувся від нього:
— Заберіть руки!
Чоловік зупинився.
— Йдіть геть від мене — всі разом! Залиште мене на самоті.
Лікар поглянув на Старого; той знизав плечима, а потім жестом випроводив усіх із кімнати. Залишившись наодинці, я підійшов до дверей, переступив через поріг і через зовнішні двері опинився в коридорі.
Там я зупинився, поглянув на свої зап’ястя й щиколотки і визнав за краще повернутися до лазарету, де про мене неодмінно подбає Доріс і де я зможу трохи поспати. У мене було таке відчуття, що я провів на рингу п’ятнадцять раундів і всі програв.
— Семе, Семе!
Я підняв погляд — я впізнав цей голос. До мене підбігла Мері й зупинилася, озираючи мене своїми великими жалісними очима.
— Я чекала, — мовила вона. — Ой, Семе, що ж вони з тобою зробили?
Голос її зривався, і я ледве збагнув, що вона сказала.
— Сама знаєш, — відповів я і знайшов у собі сили ляснути її по пиці. — Сука мерзенна, — додав я.
***
Палата, де я лежав раніше, і досі була порожня, але віднайти Доріс я не зміг. Я відчував, що за мною стежать, можливо, це був лікар, але в той момент я й близько не хотів бачити ані його, ані будь-кого іншого. Невдовзі я ліг долілиць на ліжко і спробував відключитися, аби нічого не думати й нічого не відчувати.
Трохи згодом я почув чийсь тихий зойк і розплющив одне око — то була Доріс.
— Боже мій, що трапилося? — вигукнула вона й підійшла до мене. Я відчув на собі її лагідні руки. — Мій бідолашний малючок! Залишайся тут і не рухайся. Я зараз покличу лікаря.
— Не треба!
— Але ж тебе має оглянути лікар.
— Ні. Я не хочу його бачити. Краще сама мені допоможи.
Доріс не відповіла. І незабаром я почув, як вона вийшла. Невдовзі вона повернулася — схоже, вона справді повернулася досить швидко — і почала промивати мої рани. Лікаря з нею не було.
Вона була вполовину меншою за мене, але піднімала й повертала мене так, наче я насправді був малюком, як вона мене назвала. Мене це не здивувало, я знав, що вона зможе про мене подбати.
Коли вона доторкнулася до моєї спини, то я мало не заверещав. Але Доріс швидко забинтувала її й сказала:
— А тепер заспокойся і розслабся.
— Я лежатиму долілиць.
— Ні, — заперечила вона, — я дам тобі попити, будь слухняним хлопчиком.
З її допомогою я перевернувся на спину й випив те, що вона принесла. Невдовзі я заснув.
Мені смутно пригадується, наче мене згодом розбудили, немовби переді мною виник Старий — і я матюками прогнав його геть. У кімнаті був також і лікар, а може, то мені наснилося.
***
Міс Бріггс розбудила мене, а Доріс принесла сніданок. Було таке враження, наче мене ніколи й не виписували з лазарету. Доріс хотіла нагодувати мене, але я почувався досить добре, щоб зробити це самотужки. Фактично я був у досить непоганій формі. Мені надокучали скутість і біль, і я почувався так, неначе впав у діжці з Ніагарського водоспаду; руки мої й ноги були забинтовані в тих місцях, де я порізався об затискачі, але всі кості мої були цілі. Та найбільше боліла моя душа.
Зрозумійте мене правильно. Старий міг послати мене до небезпечного місця, він робив це багато разів у минулому, і я на нього не нарікав. Бо сам на це підписався. Але я не підписувався на те, що він зі мною утнув. Він знав моє слабке місце і навмисне скористався цим, аби змусити мене зробити те, чого я ніколи не зробив би, якби мене не затягли хитрістю. А заманивши, він безжально мене використав.
Мені й самому доводилося вдаватися до насильства, щоб змусити людей говорити. Бо інколи така необхідність виникає. Але це було інше. Правду кажу.
Хто мене реально образив, так це Старий. Мері? А хто вона, власне, така? Просто ще одна дівиця. Так, вона викликала у мене страшенну огиду, через те що дозволила Старому використати себе як наживку. Втім, для жінки-агента використовувати свою жіночу привабливість — це нормально, і тому у Відділі були жінки для виконання тої роботи, яку не могли виконати чоловіки. Жінки-шпигунки були завжди, а шпигунки молоді та гарненькі завжди користувалися однаковими засобами.
Але ж вона могла не погодитися застосовувати їх проти іншого агента з нашого Відділу, принаймні проти мене.
Кажете, звучить не надто логічно? Але для мене це дуже логічно. Мері не мусила цього робити.
Мені осточортіло, з мене досить. Вони можуть продовжувати операцію «Паразит» без мене. Баста. В горах Адірондак я мав маленьку хижку, і там у холодильній камері було достатньо заморожених харчів на роки життя — щонайменше на рік. Окрім того, я мав багато пігулок темпусу і міг роздобути ще більше. Можна буде податися до тої хижки й присісти на ті пігулки, а світ нехай подбає про себе сам або ж котиться в пекло — тільки без мене.