Мені хотілося в це повірити, тому я зробив усе можливе, щоб у це не повірити. Якби він брехав, то його брехня звучала б саме так, як він мені щойно розповів. А щодо його здатності брехати... Повернення двох агентів до активної діяльності він запросто міг би класифікувати на поточний момент як справу державної ваги. Старий мав непростий інтелект.
— Поглянь на мене! — продовжив він. Я різко виринув зі своїх думок і підняв очі. — Хочу сказати тобі ще дещо і ткнути тебе у це носом, аби ти знав. По-перше, мушу сказати, що всі — і я також — дуже цінуємо те, що ти зробив, незважаючи на твої мотиви. Я складу відповідний звіт, і — не сумніваюся — через належний час тебе нагородять медаллю. І ти будеш нагороджений незалежно від того, підеш ти від нас чи ні. А якщо й підеш, то я допоможу тобі з працевлаштуванням, якщо ти цього забажаєш.
Старий перевів подих і продовжив:
— Але не здумай корчити із себе стійкого олов’яного солдатика...
— А я й не збираюся!
—.бо ця медаль піде не тому, кому слід. Її мала б отримати Мері. А тепер вгомонися, бо я ще не закінчив. Тебе довелося залучати до експерименту силоміць, пришпорювати, як коня. Я тебе не критикую, бо тобі й так було непереливки. Але Мері була справжнісіньким кришталево чистим добровольцем, їй-богу. Коли вона сіла в те крісло, вона не знала, що з нею станеться. Вона не сподівалася, що її участь скасують в останню хвилину і мала всі підстави вважати, що коли вона встане з того крісла живою, то її розум буде ушкоджений, а це ще гірше, ніж смерть. Але Мері все одно на це пішла, тому що вона — справжня героїня, тоді як ти до героя трохи не дотягуєш.
Не чекаючи моєї відповіді, Старий продовжив:
— Слухай-но, синку, більшість жінок — дурепи й поводяться наче малі діти. Але вони мають більшу витривалість, ніж ми, чоловіки. Хоробрі жінки хоробріші за нас, хороші жінки кращі за нас, а лихі — лихіші за нас, якщо вже бути до кінця відвертим. Тож я хочу сказати тобі ось що: ця жінка є більшим чоловіком, ніж ти, і ти її сильно образив.
Я був настільки збентежений у душі, що ніяк не міг судити — говорить він правду чи знову намагається мною маніпулювати.
— Може, й так, — сказав я. — Може, я справді напустився не на ту людину. Але якщо те, що ви кажете, — правда...
— Правда.
— .то від цього те, що ви зробили, не стає анітрохи кращим, воно стає навіть гіршим.
Старий витримав цей удар і оком не зморгнувши.
— Синку, вибач, що я втратив твою повагу. Але я зроблю це знову в тих самих обставинах. Я не можу бути більш перебірливим у таких речах, ніж командир на полі бою. Я мушу бути навіть менш перебірливим, бо використовую інші види зброї. Я завжди був здатен застрелити власного собаку. Може, це добре, а може, погано, але цього вимагає від мене моя робота. На моєму місці тобі довелося б зробити те ж саме.
— Навряд чи я опинюся на вашому місці.
— Чом би тобі не взяти відпустку, відпочити і все гарненько обдумати?
— Я візьму відпустку — завершальну.
— Гаразд.
Старий піднявся, щоб піти.
— Стривайте!
— Що?
— Ви дали мені одну обіцянку, і я сподіваюся, що ви її виконаєте. Про отого паразита — ви сказали, що я зможу вбити його особисто. Ви не заперечуєте?
— Ні, не заперечую, але.
Я почав вибиратися з ліжка.
— Жодних «але». Дайте мені ваш пістолет. І я вб’ю його просто зараз.
— Ти не зможеш його вбити. Бо він вже мертвий.
— Що?! Ви ж мені обіцяли!
— Так, обіцяв. Але він помер, коли ми намагалися змусити тебе — тобто його — говорити.
Я сів на ліжко й затрясся від сміху. І не міг зупинитися. Мені не було весело, але я просто не міг не розсміятися.
Старий вхопив мене за плечі й струсонув:
— Ану, припини! Бо знову захворієш. Вибач, але нічого смішного тут немає. Так сталося. І ми нічим не змогли зарадити.
— Як це немає нічого смішного? — відповів я, одночасно хлипаючи й сміючись. — Це — найсмішніше, що зі мною коли-небудь траплялося. Скільки старань — і все даремно. Ви зганьбили себе, виваляли в багнюці мене й Мері — і все пішло коту під хвіст!
— Що? А чому ти так гадаєш?
— Я не гадаю, я знаю все, що трапилося. І ви не отримали з цього, тобто з нас, ані ламаного шеляга. Ви не дізналися нічого, чого не знали раніше.
— Чорта з два ми не дізналися! Ще й як дізналися.
— Чорта з два ви дізналися!
— Це був настільки великий успіх, що ти навіть уявити не зможеш. Так, ми нічого не вичавили з тої істоти напряму, але після того, як воно здохло, ми змогли отримати дещо від тебе.