— Ви щойно бачили губернатора; нам показали його спину — або чиюсь спину. Ви помітили, що він не обернувся кругом перед камерою?
— Ні, повернувся, — сказав хтось із присутніх. — Я сам бачив.
— У мене справді виникло враження, наче я на власні очі бачив, як він повернувся, — повільно мовив Президент. — Ви припускаєте, що губернатор Пакер потрапив у полон до паразитів?
— Саме так. Ви побачили те, що мали побачити. Перед тим як він зробив повний оберт, камеру відімкнули й увімкнули іншу — глядачі цього майже ніколи не помічають. Можете не сумніватися, містере Президент, що кожне повідомлення з Айови є сфальшованим.
Президент замислився. Міністр Мартінес похитав головою й сказав:
— Цього не може бути. Якщо повідомлення губернатора справді фальшиве, то його мав би сфальшувати дуже кмітливий актор. Пам’ятаєте інавгураційну промову в кризовий 1996 рік, коли щойно обраний Президент зліг із пневмонією? Якщо одна ця трансляція була сфальшована, то чому не може бути ще десятки інших з Айови? А що ви скажете про оту вуличну сценку в Де-Мойні? Тільки не кажіть мені, що можна сфальсифікувати картину із сотень людей, які ходять вулицями голі по пояс.
Чи, може, паразити володіють мистецтвом контролю за допомогою масового гіпнозу?
— Наскільки мені відомо — ні, — погодився Старий. — А якщо вони вміють це робити, то нам час викинути рушник і визнати, що людство зазнало поразки. А чому ви гадаєте, що це була трансляція з Айови?
— Що? Але ж, чорт забирай, сер, вона надійшла каналом, який належить Айові.
— І що це доводить? Ви бачили якісь вуличні вивіски? Це на вигляд як типова вулиця в центральному районі міста, де зосереджені заклади роздрібної торгівлі. Що б там не казав диктор, як, на вашу думку, — що то було за місто?
Міністр роззявив рота й закляк. Я маю добру візуальну пам’ять, яку зазвичай мають детективи. Прокрутивши в пам’яті трансляцію, я не лише не зміг сказати, що то було за місто, я навіть не зміг визначити, яка частина країни то була. То запросто могли бути Мемфіс, Сіетл чи Бостон. А могли й не бути. За рідкісними винятками на кшталт Канал-стріт у Новому Орлеані та Громадського центру в Денвері, центральні райони в американських містах є такими ж стандартними, як і, скажімо, цирульні.
— Гаразд, — продовжив Старий. — Особисто я не зміг визначити, і тому намагався підмітити хоч якісь орієнтири. Все пояснюється дуже просто: станція Де-Мойна записала сцену в стилі «Оголена спина» у якомусь незараженому місті і вставила її у свою програму під власним коментарем. І при цьому вирізала все, що могло б цю сцену ідентифікувати. А ми цю фальшивку проковтнули. Джентльмени, ворог знає нас вздовж і поперек. Свою кампанію він спланував надзвичайно детально і готовий пошити нас у дурні майже на кожному нашому кроці.
— Ти що, в панікери записався, Ендрю? — спитав Президент. — Існує також іще один можливий варіант: слимаки перебралися до якогось іншого місця.
— Вони й досі в Айові, — спокійно відказав Старий, — але це не можна довести, користуючись ось цим, — і він кивнув на стереотранслятор.
— Та це ж абсурд! — вигукнув міністр Мартінес, скорчивши скептичну гримасу. — Ви кажете про неможливість отримати правдивий звіт з Айови так, наче це — окупована територія.
— Фактично так воно й є.
— Але ж я зупинявся два дні тому неподалік Де-Мойна, коли повертався з Аляски. Там все було в нормі. До речі, я не сумніваюся в існуванні отих паразитів, хоча жодного ще не бачив. Але краще знайдімо їх і винищимо вщент замість надумувати собі якісь фантазії.
На обличчі Старого виник стомлений вираз; стомився і я сам. І мені подумалося: а чи багато простих людей сприймають серйозно те, що відбувається, якщо навіть на самісінькій горі немає згоди.
—Якщо ви контролюєте лінії комунікацій, то ви контролюєте всю країну, — нарешті озвався Старий. — Це ж елементарно. Ви краще поспішили би вжити заходів, міністре, інакше залишитеся без комунікацій взагалі.
— Але ж я просто...
— Ви просто мусите їх знищити! — гаркнув Старий. — Я ж сказав вам, що вони в Айові, в Новому Орлеані та десятках інших точок. Свою роботу я виконав. Ви — Міністр безпеки, ваша робота — викорінювати паразитів. — Старий підвівся. — Містере Президенте, останнім часом я надто виснажливо працював як для людини мого віку; коли мені бракує сну, то мені бракує витримки. Мене можна зрозуміти й вибачити за грубість?
— Звісно ж, Ендрю.
Але насправді Старий витримки не втратив, і, гадаю, Президент це добре розумів. Шеф витримки не втрачає, скоріше, він змушує інших втрачати витримку.
Старий хотів сказати «добраніч», але міністр його перервав: