— Хвилиночку! Ви зробили декілька безпідставних заяв. Перевірмо їх.
Він повернувся до начальника штабу:
— Рекстоне!
— Слухаю, сер!
— Отой новий блокпост біля Де-Мойна, форт... забув, як зветься,.. названий на честь якогось генерала.
— Форт-Паттон.
— Ага, Форт-Паттон. Підключіть його до командної лінії.
— З відеосигналом, — вставив Старий.
— Аякже, з відеосигналом, і ми покажемо цьому. себто ми дізнаємося про реальну ситуацію в Айові.
З дозволу Президента маршал авіації підійшов до стереоекрану, зв’язався з Головним штабом служби безпеки і попросив з’єднати його з черговим офіцером Форт-Паттона в Айові.
Невдовзі на екрані з’явився інтер’єр військового центру зв’язку. Увесь передній план заповнював собою молодий офіцер. Він був у кашкеті, на якому зазначалися його звання та підрозділ, але груди його були голі. Мартінес тріумфально поглянув на Старого:
— Ось бачите?
— Бачу.
— А тепер пересвідчимося остаточно. Лейтенанте!
— Слухаю, сер!
Ошелешений хлопець переводив погляд з одного відомого обличчя на інше. Прийом і стереоракурс були добре синхронізовані; очі на зображенні дивилися туди, куди вони мали дивитися, і складалося враження, наче офіцер сидів прямісінько в екрані.
— Встаньте й поверніться.
— Га? Е-е-е... слухаю, сер!
Отетерілий лейтенант виконав наказ, але при цьому майже вийшов за межі кадру. Все, що ми побачили, — це нижню частину спини, від попереку й до нижніх ребер.
—Чорт забирай! — вигукнув Мартінес. — Сядьте й поверніться!
— Слухаю, сер! — спантеличено скрикнув молодик. Перехилившись через стіл, він додав:
— Хвилинку, я зараз розширю кут зображення, сер.
Раптом картинка розпливлася, і на екрані застрибали райдужні хвильки. Але голос лейтенанта й досі чувся по аудіоканалу:
— Отак краще видно, сер?
— Та ні чорта нам не видно!
— Не видно? Хвилиночку, сер.
Ми чули його важке дихання. Раптом екран ожив, і мені на мить здалося, що ми знову потрапили до форту Паттон. Але цього разу на екрані з’явився якийсь майор, а кімната здавалася дещо більшою.
— Головний штаб, черговий зв’язковий офіцер майор Донован.
—Майоре, — звернувся до нього Мартінес, ледве стримуючи лють, — я щойно був на зв’язку з фортом Паттон. Що трапилося?
— Я вивчаю ситуацію, сер. На тому каналі у нас виникла невеличка технічна проблема. Ми з’єднаємо вас із фортом за мить.
— То не баріться!
— Слухаю, сер.
Екран зарябів і згас.
Старий підвівся знову:
— Покличте мене, коли усунете цю «невеличку технічну проблему». А тим часом я піду спати.
РОЗДІЛ 15
Якщо у вас склалося враження, що міністр Мартінес тупий, то мушу вибачитися. Кожен, хто вперше стикався зі слимаками, спочатку не міг повірити в їхні можливості. Треба було побачити хоча б одного на власні очі — і тоді усвідомлення небезпеки проникало вам глибоко в душу.
Маршалу авіації Рекстону також не можна було нічого закинути. Ці двоє чоловіків працювали всю ніч після того, як із відомих нам небезпечних територій надійшли нові повідомлення і переконали їх, що «технічні проблеми» не могли трапитися просто так, на рівному місці. О четвертій ранку вони зателефонували Старому, а Старий подзвонив мені по нашому спеціальному телефону. Ці імплантовані в плоть датчики не варто використовувати як будильники, бо не можна ж будити людину так різко й грубо.
Вони зібралися в тому ж конференц-залі — Мартінес, Рекстон та його двоє військовиків високого рангу і Старий. У той момент, коли прибув я, до залу увійшов Президент у халаті в супроводі Мері. Мартінес почав говорити, але його перервав Старий:
— Томе, покажи нам спину!
Президент здивувався, а Мері дала знак, що, мовляв, все гаразд, але Старий зробив вигляд, що не помічає її.
— Я серйозно, — наполіг він.
— Без сумніву, твоя правда, Ендрю, — спокійно мовив Президент і зняв із плечей халат. Його спина була чиста. — Якщо я не даватиму приклад, то як же мені тоді розраховувати на співпрацю інших?
Старий хотів допомогти Президенту вдягнути халат, але той знизав плечима й повісив його на спинку крісла:
— Треба набувати нових звичок. У моєму віці це непросто. Починаймо, джентльмени.
Я й сам думав, що до оголеної плоті доведеться певний час звикати.
Ми являли собою химерну групу. Мартінес був стрункий і засмаглий, неначе вигравіюваний із червоного дерева. Я б сказав, що він наполовину індіанець. Обличчя Рекстона вкривала характерна для авіаторів густа висотна засмага, але від шиї й донизу він був так само білий, як і Президент. Груди маршала покривав чорний хрест із волосся — від пахви до пахви і від підборіддя до живота, — тоді як Президент зі Старим були вкриті і спереду і ззаду сивуватим крученим мохом. У Старого він був настільки густим, що в ньому запросто могли гніздитися миші. Мері — мов рекламне фото: знімок під низьким кутом, щоб підкреслити ноги, і ретельне позування, десь так. А я... ну я — духовна особистість.