Мартінес із Рекстоном натикали в мапу шпильок — червоні означали уражені райони, зелені означали чисті; було також кілька шпильок янтарного кольору. Повідомлення з регіонів надходили знову і знову, і помічники Рекстона продовжували тикати в мапу нові шпильки.
Айова була схожа на плоть людини, яку уразив кір; Новий Орлеан та Луїзіана не кращі. І Канзас-Сіті також. Верхній край регіону Міссісіпі-Міссурі, від Міннеаполісу і до Сент-Пола та Сент-Луїса, також були явно ворожою територією. Звідти й до Нового Орлеана червоних шпильок було небагато, але зелених не було жодної.
Біля Ель-Пасо виднілося ще одне скупчення, і два — на східному узбережжі.
Президент неквапливо оглянув мапу.
— Нам знадобиться допомога від Канади та Мексики, — сказав він. — Чи є звідти якісь повідомлення?
— Жодних значущих, сер.
— Канада й Мексика, — серйозно мовив Старий, — це лише початок. Вам, як голові держави, знадобиться допомога всього світу.
— Ми цим займемося. А як щодо Росії? — поцікавився Рекстон.
На це ні в кого відповіді не було і бути не могло. Країна завелика, щоб її можна було окупувати, але й надто велика, щоб ігнорувати, — Третя світова війна проблему Росії не розв’язала, і жодна війна ніколи не вирішила б. За Залізною завісою паразити можуть почуватися як вдома.
— З цим питанням ми розберемося, коли до нього дійде черга, — сказав Президент, провівши пальцем по мапі. — Чи є проблеми з отриманням повідомлень зі східного узбережжя?
— Начебто немає, — відповів Рекстон. — Схоже, вони не чіпають прямих трансляцій. Але увесь армійський зв’язок я перевів на пряму лінію через космічні станції. — Він поглянув на свого пальцевого годинника. — Наразі маємо контакт із космічною станцією «Гамма».
— Гм-м, — мугикнув Президент. — Ендрю, а ці істоти можуть напасти на космічну станцію?
— Звідки я знаю? — роздратовано відповів Старий. — Невідомо, чи мають їхні тарілки такі технічні можливості. Скоріш за все вони робитимуть це методом інфільтрації — через постачальницькі ракети.
Почалася дискусія на тему — встигли слимаки захопити станції чи не встигли, бо програма «Оголена спина» на станції не поширювалася. Хоча ми самі створили й оплачували космічні апарати, оскільки суто технічно це була територія Сполучених Штатів, Президенту слід було дочекатися, як на виниклу проблему відреагує ООН.
— Можемо про це не турбуватися, — раптом заявив Рекстон.
— Чому ні? — поцікавився Президент.
— Я, мабуть, єдиний серед присутніх, кому доводилося подовгу служити на космічних станціях. Джентльмени, ці «костюми», які ми зараз маємо на собі, є на станціях традиційними. Повністю одягнена людина виділятиметься там, мов дивак у пальті на літньому пляжі.
І Рекстон віддав кілька наказів своїм помічникам.
Президент знову взявся вивчати мапу.
— Наскільки нам відомо, — сказав він, показуючи на Гриннелл в Айові, — все це почалося саме звідти, де була здійснена єдина посадка.
— Саме так, — підтвердив Старий.
— Гей, ні! — заперечив я.
Всі разом поглянули на мене, і мені стало ніяково.
— Продовжуйте, — сказав Президент.
— Було ще щонайменше три приземлення, я достеменно про це дізнався — перед тим як мене врятували.
На обличчі Старого з’явився спантеличений вираз:
— Синку, а ти впевнений? Ми гадали, що викрутили тебе досуха.
— Впевнений на сто відсотків.
— А чому ти про це не сказав?
— Я ніколи про це раніше не думав.
І я спробував пояснити, як почувається захоплена паразитом людина, як вона знає, що відбувається, але все для неї мов уві сні — і важливо, і водночас не важливо. Мені стало бентежно. Я — не з лякливих, але коли на твоїй спині сидить володар, то це все ж таки щось та значить.
—Не нервуй, синку, — заспокійливо сказав Президент і поблажливо усміхнувся.
Ця усмішка — не продукт телетрансляцій, вона була по-справжньому щирою.
—Важливо ось що: де вони приземлилися? — озвався Рекстон. — Ми й досі маємо можливість спіймати їх там.
— Навряд чи, — відповів Старий із сумнівом у голосі. — Після першого приземлення їм вдалося все приховати буквально за якісь кілька годин. Якщо це справді було перше приземлення.