Кімната була майже гола, схоже, в ній не було нічого, що могло би знадобитися для того, що я замислив. Я міг би скористатися халатами «лікаря» або його помічника, але мені було бридко їх торкатися. Раптом я помітив на лаві чохол для приладу перевірки гостроти зору. Вхопивши той чохол, я запхав собі його під сорочку на спині, зобразивши характерний горб. Із застебнутим комірцем та під курткою він мав цілком переконливий вигляд.
А потім я вийшов, як сказав поет, «наляканим чужинцем у чужинецький світ».
Але насправді я не був наляканий і почувався впевнено й зухвало.
***
Мою квитанцію на машину взяв уже інший полісмен. Він прискіпливо глянув на мене і махнув рукою, мовляв, сідай. Я сів у авто, і він сказав:
— Рушайте до управління поліції, воно на першому поверсі мерії.
— Управління поліції, на першому поверсі мерії, — повторив я і дав газу.
Спершу я рушив у вказаному напрямку, а потім звернув на трасу Ніколс. Доїхавши до ділянки, де було мало машин, я натиснув кнопку, щоб на ходу змінити номерні знаки, сподіваючись, що ніхто не помітить. Цілком можливо, що авто з тими номерами, з якими я під’їхав до митної брами, вже оголосили в розшук. Я пожалкував, що не можу заодно змінити колір авто, свою фігуру й обличчя.
Перш ніж траса добігла до магістралі Маджі, я з’їхав із неї й далі рушив боковими вуличками житлового району. Була вісімнадцята за місцевим поясним часом, і я мав повернутися до Вашингтона через чотири з половиною години.
РОЗДІЛ 18
Місто було якимось не таким, як належно. Я спробував не звертати уваги на свій напружений емоційний стан, обумовлений останніми подіями, і поглянути на Канзас-Сіті неупереджено, аби побачити, що там відбувалося насправді, а не мало б відбуватися згідно з моїми очікуваннями або очікуваннями мого начальства. На перший погляд все начебто було так, як слід, але трошечки не так. Подібне відчуття виникає, коли дивишся погано поставлену п’єсу. Я намагався намацати причину, але вона раз по раз від мене вислизала.
Канзас-Сіті має багато мікрорайонів із приватними сімейними будинками віком до сотні й більше років. Здавалося, що час пройшов повз них, не торкнувшись; на галявинах бавилися дітлахи, а господарі сиділи у вечірній прохолоді на ґанках так, як сиділи там колись їхні прадіди та прабабусі. Може, десь поруч і були бомбосховища, але їх не було видно.
Дивні старовинні й громіздкі будинки, вибудувані поступово давно померлими членами всіляких гільдій, мають свій особливий непоказний шарм. Побачивши їх, можна здивуватися тому факту, що Канзас-Сіті набув репутації міста веселого й легковажного, бо ці старі райони здаються анклавом безпеки — неприступним і незборимим.
Я їхав цими районами, об’їжджаючи собак, гумові м’ячики та малюків, які бігали один за одним, і намагався відчути атмосферу цієї території. День розслаблено хилився до вечора — це був час першої чарки, поливання газонів та неквапливих теревенів із сусідами.
Власне, так воно й було. Попереду я побачив жінку, яка схилилася над клумбою квітів. Вона була в купальнику, а її спина була так само чистою, як і моя, хоча моя спина була схована під курткою з примощеним під нею жмутом тканини. Отже, слимака на жінці явно не було, як не було їх і у двох дітлахів поруч із нею. Тож що тут здавалося не так?
День був спекотний, навіть спекотніший, ніж зазвичай у Вашингтоні. І я почав видивлятися голі плечі жінок у купальниках і чоловіків у шортах та сандалях. Попри свою репутацію, Канзас-Сіті належить до так званого Біблійного поясу, де пуританська мораль відчувається особливо сильно. В жарку погоду люди там не роздягаються з бадьорою одностайністю, притаманною містам Лагуна-Біч або Корал-Гейблс. Доросла людина, повністю вдягнена навіть у найжаркіший день, не є чимось незвичним.
Тому мені траплялися люди і одягнені і роздягнені, але співвідношення було явно ненормальним. Звісно, довкола було багато по-літньому одягненої дітвори, але впродовж кількох кілометрів їзди мені трапилося лише п’ятеро дорослих жінок та двоє дорослих чоловіків із голими спинами.
А мав би побачити мінімум п’ятсот, бо день був жаркий.
Тепер підрахуємо. Так, під деякими піджаками та куртками слимаків не було, але просте співвідношення свідчило, що понад дев’яносто відсотків місцевих мешканців, безсумнівно, потрапили в полон до паразитів.
Це місто не було контрольоване на кшталт Нового Брукліна, воно було буквально насиченим володарями.