— Прямого спілкування?
Я пояснив, що це таке, і очі доктора Варгаса спалахнули цікавістю:
— Може, ви маєте на увазі злягання?
— Ні, я маю на увазі пряме спілкування.
— Ми говоримо про одне і те ж. Розумієте, злягання і репродукція діленням. вони розмножуються за бажанням, якщо наявність харчу, тобто заручника, дає їм змогу це робити. Можливо, їм достатньо одного контакту для одного акту розмноження. В результаті такого розмноження діленням буквально за кілька годин, а може, й менше, з’являються двоє повністю дорослих дочірніх паразитів.
Я замислився. Якщо це справді так (а в цьому не доводилося сумніватися, дивлячись на гібонів), тоді чому ж у Конституційному клубі ми залежали від поставок? Чи, може, не залежали? Фактично я цього не знав — я робив те, що велів мені мій володар і бачив лише те, що відбувалося перед моїми очима. Але чому ж ми тоді не наситили Новий Бруклін так, як наситили Канзас-Сіті? Часу забракло?
Отже, тепер ми знали, як слимаки заполонили Канзас-Сіті. Маючи у своєму розпорядженні багато «робочої худоби» і космічний корабель із транзитними контейнерами для поповнення запасів, титанці швидко розмножилися й зрівнялися у кількості з людським населенням.
Я не спеціаліст із біології, хоч звичайної, хоч екзотичної, але елементарну арифметику знаю добре. Припустімо, що в тій летючій тарілці, яка, на нашу думку, приземлилася біля Канзас-Сіті, прибула тисяча слимаків; припустімо, що вони репродукуються раз на добу, якщо випадає нагода.
Перший день: тисяча слимаків.
Другий день: дві тисячі.
Третій день: чотири тисячі.
Наприкінці першого тижня, тобто на початок восьмого дня маємо сто двадцять вісім тисяч слимаків.
А через два тижні — понад 16 мільйонів слимаків.
І це лише за умови, що вони розмножуються один раз на добу. Але ж гібони довели, що це не так. До того ж ми не знаємо, скільки транзитних контейнерів уміщалося в летючу тарілку — можливо, і десять тисяч, і більше — або менше. Припустімо, що існує «поголів’я», здатне розмножуватися діленням кожні дванадцять годин. Через два тижні отримуємо результат: ПОНАД ДВА З ПОЛОВИНОЮ ТРИЛЬЙОНИ! Утім, ця космічна цифра була просто цифрою, бо на всій земній кулі не жило стільки людей, навіть якщо додати до них людиноподібних мавп.
Скоро ми будемо буквально по коліна в слимаках. Мені стало зле, гірше навіть, ніж у Канзас-Сіті.
***
Доктор Варгас познайомив мене з доктором Макільвейном зі Смітсонівського інституту; як сказав мені Варгас, Макільвейн був фахівцем із порівняльної психології, автором книги «Марс, Венера і Земля: Дослідження мотиваційних цілей». Мабуть, Варгас хотів таким чином справити на мене неабияке враження, але не зміг, бо я цієї книги не читав. Цікаво, як можна досліджувати мотивацію марсіян, якщо всі вони померли задовго до того, як ми позлізали з дерев?
Обидва науковці почали між собою суто фахову розмову, не надто зрозумілу людині сторонній, тож я тим часом продовжив спостерігати за гібонами. Невдовзі Макільвейн спитав у мене:
— Містере Найвенс, а як довго тривали оті «спілкування»?
— Злягання, — поправив його Варгас.
— Спілкування, — повторив Макільвейн. — Слід зосереджуватися на важливішому аспекті.
— Але ж, докторе, — наполіг Варгас, — в земній біології існують паралелі. У примітивній репродукції злягання є засобом обміну генами, в результаті якого тілом реципієнта поширюються мутації...
— Ви — антропоцентрист, докторе. Нам невідомо, чи має гени ця форма життя.
Варгас почервонів мов буряк.
— Ви ж не будете заперечувати можливість існування генних еквівалентів? — сердито спитав він.
— А навіщо? Кажу вам іще раз, добродію, що ви будуєте свої міркування, виходячи з аналогії, тоді як припускати її існування немає жодної причини. Є лише одна-єдина характеристика, властива всім формам життя, це — прагнення до самозбереження.
— І розмноження, — тиснув Варгас.
— А що, як ми припустимо, що цей інопланетний організм є безсмертним і розмноження не потребує?
— Але ваше припущення є недоречним, — знизав плечима Варгас. — Ми ж знаємо, що він має здатність до репродукції, — й науковець кивнув на мавпу.
— А я наполягаю на тім, — заперечив Макільвейн, — що це не репродукція, а прагнення одного й того ж самого організму забезпечити собі більше простору на кшталт того, як людський індивід добудовує крило до свого вже існуючого будинку. Я жодним чином не збираюся образити вас, докторе, але вас аж надто заклинило на традиційному зигото-гаметному циклі розмноження, і ви забули при цьому, що можуть існувати й інші способи.