— Проте, може, це й не знадобиться.
— Я теж сподіваюся, що не знадобиться.
***
— Між іншим, ми повертаємося до старого гнізда.
— А як щодо схованки в Новій Філадельфії? — спитав я.
— Збережемо обидві. Ця війна може тривати ще довго.
— До речі, про війну: ти маєш для мене якусь роботу?
— Я ж сказав, що ця війна, ймовірніше, триватиме довго. Чом би тобі не взяти відпустку? На необмежений час? А в разі потреби я тобі зателефоную.
— Така потреба виникає завжди, — зауважив я. — А Мері у відпустку не збирається?
— А яке це має значення?
— Шефе, я поставив вам пряме запитання.
— Мері виконує свій обов’язок — охороняє Президента.
—А навіщо? Вона ж чудово справлялася зі своїми основними обов’язками. Ти ж не будеш казати, що й досі покладаєшся на її здатність винюхувати слимаків? Я ж тебе добре знаю. Як охоронець вона тобі не потрібна. Мері — надто цінний агент, щоб марнувати її на такій роботі.
— Слухай сюди. Відколи це ти став таким великим цабе, що вважаєш за потрібне наказувати, як я маю розпоряджатися своїми агентами? Відповідай на запитання, і на цьому згортаємо тему.
— Гаразд, гаразд, проїхали, — сказав я, відчуваючи, як мені уривається терпець. — Зупинімося ось на чому: якщо Мері не йде у відпустку, то мені відпустка не потрібна — і не твоє діло чому.
— Мері — гарна дівчина.
— А хіба я казав, що ні? Не пхай свого носа в мої справи. І краще дай мені якусь роботу.
— А я кажу, що тобі потрібна відпустка.
— Щоб я не мав вільного часу, коли Мері піде у відпустку? Що сталося? Моралізаторські підступи з боку християнських асоціацій для молодих жінок?
— Кажу тобі ще раз: тобі потрібен відпочинок, бо ти геть виснажений.
— Не тринди!
— Ти — досвідчений корисний агент, коли перебуваєш у добрій формі. Наразі ж твій стан незадовільний, бо ти надто багато пережив. Мовчи і слухай далі: я дав тобі просте завдання — проникнути до захопленого міста, оглянутися, побачити те, що треба побачити, і відзвітуватися у домовлений час. А що робиш ти? Ти настільки перестрашений, що тиняєшся передмістями, боячись вирушити до центру. Ти не в змозі постійно бути насторожі, і тебе тричі мало не спіймали. А коли рушаєш назад, то так нервуєш, що спалюєш один двигун і запізнюєшся, що робить твій звіт абсолютно непотрібним. Твої нерви ушкоджені, як і твоя здатність до раціональних суджень. Тому йди у відпустку, юридично — на лікарняний.
Я стояв і слухав, а вуха мої горіли. Старий не звинуватив мене напряму за провал операції «Контрудар», хоча й міг би. Я відчував, що це несправедливо, хоча розумів, що певна правда в його словах була. Колись мої нерви були міцні як криця, а зараз, навіть коли я прикурював цигарку, руки мої тремтіли.
Проте Старий дав мені завдання, і це був перший і єдиний раз, коли я виграв у нього суперечку.
То було просто пекельне завдання: протягом кількох наступних днів я читав лекції керівництву, відповідаючи на дурні запитання про те, що їдять на обід титанці, й пояснюючи, що треба робити з людиною, яка опинилася в їхньому полоні. Мене подавали як «експерта», але мені часто здавалося, що мої слухачі були впевнені, що знають про слимаків більше, ніж я.
І чому це люди так вперто плекають свої упередження? Поясніть мені цю загадку.
РОЗДІЛ 21
Здававлося, що операція «Паразит» наразі вперлася в глухий кут. Титанці продовжували утримувати червону зону, але не могли виломитися з неї, не привертаючи до себе уваги. А ми не намагалися вломитися туди через ту вагому підставу, що кожен слимак тримав у заручниках одного з наших громадян. І така ситуація могла тривати вельми довго.
На ООН сподівань не було. Президент прагнув від неї єдиного простого кроку на підтримку: оголосити програму «Оголена спина» у світовому масштабі. Країни-члени ООН довго радилися й сперечалися, а потім передали справу до слідчого комітету. Гола правда полягала в тім, що вони нам просто не повірили. В цьому наш ворог мав незаперечну перевагу — в існування пожежі вірили лише обгорілі.
Деякі країни були невразливі до слимаків завдяки своїм внутрішнім традиціям. Наприклад, фін, який не роздягався й не заходив до сауни щодня, міг викликати підозри. Японці теж не особливо заморочувалися, коли йшлося про роздягання. У відносній безпеці перебували південні моря, а також великі регіони Африки. Після Третьої світової війни французи стали запеклими нудистами, принаймні на вікендах, тому слимакам було б важко прижитися у Франції.
Але в країнах, де оголене тіло щось та означало в плані табу, слимак міг залишатися непоміченим, аж поки його носій не засмердить. Це стосувалося самих Сполучених Штатів, Канади та Англії — особливо Англії. «Тобі не здається, що ти переймаєшся якимись дурницями, хлопче? Що? Ти хочеш, щоб я зняв свою жилетку? Ти серйозно?».