Троє слимаків (разом із мавпами) потрапили літаком до Лондона; мабуть, тамтешній король забажав дати особистий приклад, як це зробив наш Президент, але прем’єр-міністр, підбурюваний архієпископом Кентерберійським, не дав йому цього зробити. Архієпископ навіть не завдав собі клопоту ознайомитися з фактами: моральна поведінка виявилася важливішою за мирську небезпеку. В новинах про це не повідомлялося нічого, і, можливо, це взагалі було неправдою, та як би там не було, але гола шкіра англійців так і не постала перед холодними поглядами сусідів.
Комінформівська радянська пропаганда почала гудити нас, щойно її керівники розробили відповідну лінію поведінки. Проблема слимаків перетворилася на «фантазію американських імперіалістів» із метою «уярмити наших робітників», на «знову скажені пси капіталізму взялися за своє» і тому подібні гасла.
Мені було дивно, чому титанці спершу не напали на Росію, бо сталінізм немовби навмисне був створений саме для них. І тут я засумнівався — а може, вони все ж таки напали на Росію? Поміркувавши ще ретельніше, я вирішив, що насправді слимакам було все одно: мозок людей за Завісою перебував у полоні власних «слимаків» ось уже три покоління поспіль. І тому не було різниці ані на копійку між комісаром зі слимаком і комісаром без слимака.
Втім, дещо все одно змінилося б: регулярні чистки набули б у Росії іншої форми; «ухилянтів від партійної лінії» стали б ліквідовувати за допомогою слимаків, замість розстрілювати або посилати до концтаборів.
***
За винятком тих моментів, коли Старий брав мене до себе на роботу, я не перебував близько до центру подій — війну з титанцями я бачив як людина, що спостерігає за буревієм, тобто мені було видно лише якусь незначну частку того, що відбувалося. Старого я досить довго не бачив, а свої завдання отримував через Олдфілда, його заступника. Тому я не знав, що Мері звільнили з президентської охорони. Я надибав на неї у залі відпочинку нашого Відділу.
— Мері! — верескнув я і, спотикаючись, чимдуж кинувся до неї.
Вона усміхнулася мені своєю неквапливою й солодкою усмішкою і посунулася, даючи мені місце біля себе.
— Привіт, милий, — прошепотіла вона.
Вона не стала питати, чим я займався останнім часом, не стала сварити мене за те, що я вже давно з нею не спілкувався. Мері завжди вичікувала, поки наплив емоцій схлине, як вода, що перетікає через греблю.
Але я повівся інакше і торохтів не перестаючи:
— Це ж просто прекрасно! Я гадав, що ти й досі чукикаєш Президента, вкладаючи його спати. Ти вже давно тут? Ти нікуди не поспішаєш? Може, замовити тобі випивку — ага, бачу, що ти вже замовила сама.
Я хотів замовити випивку й собі, але виявив, що Мері вже встигла це зробити: склянку мені подали просто в руки буквально тої ж миті.
— Овва, оце сюрприз! Як так?
— Я зробила замовлення й для тебе, щойно ти показався у дверях.
— Та невже? Мері, я вже казав тобі, що ти просто прекрасна?
— Ні.
— Тоді скажу: ти прекрасна.
— Дякую.
— Це треба відзначити! — стрекотав далі я. — Ти вже давно тут? Слухай-но, а чом би тобі не взяти відпустку? Вони ж не можуть тримати тебе цілу добу на роботі тиждень за тижнем без відпочинку. Ось зараз піду до Старого й скажу йому все, що думаю стосовно...
— Семе, я у відпустці.
— .ставлення до своїх працівників. Га?
— Я зараз у відпустці.
— Та невже? І на скільки ж тебе відпустили?
— До виклику. Зараз всіх так відпускають.
— Але ж. І давно ти у відпустці?
— Відучора. Сиділа отут, чекаючи, поки ти нарисуєшся.
— Відучора! А я вчора цілісінький день читав дитсадківські лекції високому начальству, яке не хотіло їх чути. Заради всього святого — відучора! Ану, стривай, — сказав я, встаючи. — Будь тут і нікуди не ходи. Я скоро повернуся.
Я помчав до кабінету оперативного підрозділу. Там я переконав секретарку, що мушу побачитися із заступником Старого у терміновій справі, яку ми з ним домовилися обговорити. Коли я увійшов, Олдфілд підняв голову й похмурим тоном спитав:
— Що ти хочеш?
— Послухайте, я стосовно отих казочок на ніч, які я розповідаю начальству: краще їх скасувати.
— Чому?
— Я — хвора людина, мені вже давно належить піти на лікарняний. І саме зараз мені конче потрібна лікарняна відпустка.
— Як на мене, то ти справді хворий — на голову.
— Саме так: я хворий на голову. Інколи уві сні мені чуються голоси. Мені ввижається, що за мною шпигують якісь незрозумілі люди. Часто уві сні мені хочеться повернутися до титанців.