На жаль, останні мої слова були дуже схожі на правду.
— А відколи це божевілля стало перешкодою для роботи в нашому підрозділі? — поцікавився Олдфілд, відкинувшись на спинку крісла і чекаючи моїх заперечень.
— Послухайте — ви даєте мені відпустку чи ні?
Заступник понишпорив у паперах на столі, знайшов якийсь і порвав його.
— Гаразд. Тримай свій телефон напоготові — тебе можуть викликати з відпустки будь-коли. А тепер іди геть.
І я пішов геть. Мері підняла голову і знову одарила мене своєю чарівною усмішкою.
— Збирай свої манатки, треба йти, — кинув я.
Вона не спитала куди, а просто підвелася. Я схопив склянку і випив половину залпом, розплескавши решту. Ми йшли мовчки, а коли піднялися на пішохідний рівень міста, я спитав Мері:
— Куди підемо розписуватись?
— Семе, ми ж про це вже говорили.
— Звісно говорили, а тепер від розмов перейдемо до діла. Куди йдемо розписуватись?
— Семе, мій любий-любий Семе, я зроблю те, що ти хочеш. Але мушу тобі сказати, що наразі я проти.
— Чому?
— Слухай, їдьмо зараз просто до моєї квартири. Я хочу нагодувати тебе смачним обідом.
— Смачний обід — це добре. Але не у твоїй квартирі. Спершу нам треба одружитися.
— Благаю тебе, Семе!
Раптом я почув чийсь голос:
— Продовжуй напосідати, хлопче. Вона от-от погодиться.
Я озирнувся й побачив, що довкола нас вже встигла зібратися чималенька публіка.
Широко розмахнувшись рукою, я ледь не врізав по писку молодика, який дав мені пораду, і скрикнув:
— Вам що, більше нема чого робити? Ліпше йдіть пити пиво!
Хтось інший у натовпі зауважив:
— Краще б він пристав на її пропозицію смачного обіду; ліпшої годі й чекати.
Я схопив Мері за руку і потягнув її геть. І не сказав більше ні слова, аж поки не запхав її до таксі й не підняв скло, щоб відокремити водійський відсік від салону.
— Ну то як? Що скажеш? — роздратовано мовив я. — Чому одружуватися не хочеш? Викладай свої причини.
—А навіщо одружуватися, Семе? Я вся твоя, тому шлюбний контракт тобі не потрібен.
— Навіщо одружуватися? Бо я кохаю тебе, і це — найголовніше, чорт забирай!
Мері досить довго не відповідала, і мені здалося, що я її образив. А коли відповіла, то я ледь почув її:
— Ти про це раніше не казав, Семе.
— Хіба? Та ні, напевне казав. Сто відсотків казав.
— А я на сто відсотків впевнена, що не казав. Чому не казав?
— Та хтозна. Може, просто забув сказати. До того ж я не зовсім розумію, що таке кохання.
— І я також, — тихо мовила вона. — Але мені подобається, коли ти це кажеш. Скажи ще раз, будь ласка.
— Гаразд: я тебе кохаю, Мері.
— Ой, Семе!
Вона притиснулася до мого плеча і затремтіла. Я злегка потормосив її:
— А ти? Ти мене кохаєш?
— Я? Ой, я так кохаю тебе, Семе. Дуже кохаю. Я кохаю тебе відтоді, як ти...
— Відколи?
Я гадав, що вона скаже відтоді, як я зайняв її місце у кріслі під час реалізації проєкту «Інтерв’ю зі слимаком», але почув таке:
— Я кохаю тебе відтоді, як ти дав мені ляпаса.
Ну і де ж тут логіка?
Машина повільно курсувала на автопілоті вздовж узбережжя Коннектикут — я попросив водія просто поїздити трохи туди-сюди. Я розбудив його, щоб він висадив нас у Вестпорті. Там ми пішли прямісінько до мерії.
Підійшовши до стійки бюро санкцій і ліцензій, я спитав клерка:
— Нам можна тут одружитися?
— Це залежить від вас, — відповів клерк. — Мисливські ліцензії ліворуч, собачі ліцензії праворуч, а наш стіл — це, хотілося б сподіватися, посередник між вами і сімейним щастям, — сказав служитель, зиркнувши на мене.
Не люблю я розумників із невдалими жартами.
— Дуже добре, — стримано сказав я. — Видайте нам, будь ласка, ліцензію.
— Аякже. Кожен має одружитися хоча би раз у житті — я не раз казав це своїй старій бабі. — Він витягнув із шухляди великий печатний бланк. — Давайте ваші серійні номери.
Ми дали йому наші номери. Клерк опустив бланк у принтер і вдрукував їх.
— А тепер скажіть: хто-небудь із вас одружувався в якомусь іншому штаті? — Ми сказали, що ні, і чоловік продовжив: — А ви впевнені? Якщо хто-небудь із вас одружився в іншому штаті і ви мені про це не сказали, то цей контракт втратить чинність, якщо будуть виявлені інші контракти.
Ми повторили йому, що не одружені.
Клерк знизав плечима й продовжив:
— Короткочасний, відновлюваний чи довічний? Якщо він перевищує десять років, то оплачується як довічний. Якщо менше пів року, то цей бланк вам не потрібен, можете заповнити скорочену форму, котру можете придбати в отому торговому автоматі під стіною.