Мері рушила до дверей.
— Тоді вдягни що-небудь, — наказав я. — Надворі вже прохолодно.
Вона завагалася, потім пішла до спальні й вдягнула нічну сорочку, яку я їй купив, коли ми ходили до села. Мері вийшла, а я підкинув дров у камін і пішов на кухню.
Мабуть, вона залишила двері прочиненими, бо, коли я коливався між зручністю приготування горохового супу з концентрату і задоволенням, яке отримуєш від приготування їжі з різних природних компонентів, до мене долетів голос Мері: «Ах ти ж, неслухняний котику! Ти дуже засмутив матінку!». Зазвичай таким тоном розмовляють із малюками та котами.
— Занеси його в хату й замкни двері! І пильнуй ведмедів! — крикнув я.
Вона не відповіла, і я не почув, як відчинилися двері. Тож я пішов до світлиці.
Невдовзі увійшла Мері — кота з нею не було. Я почав говорити з нею, але раптом піймав її погляд. Її очі були широко розкриті й сповнені невимовного жаху.
— Мері, — тихо промовив я і рушив до неї.
Схоже, вона мене помітила і пішла назад до дверей — її рухи були рвучкі й спазматичні. Коли вона повернулася до мене спиною, я побачив її плечі.
Під нічною сорочкою випинався горб.
Не знаю, скільки я простояв на одному місці. Можливо, якусь частку секунди, але вона закарбувалася в моїй пам’яті як нескінченна. Я стрибонув до Мері й схопив за плечі. Вона поглянула на мене, але її очі вже не були криницями жаху. Вони були просто мертві.
Мері замахнулась, щоб вдарити мене коліном, але я відсахнувся, і мені вдалося уникнути найгіршого. Розумієте, я знаю, що не можна знешкодити небезпечного опонента, хапаючи його за плечі, але це була моя дружина. Я не міг застосувати проти неї смертельно небезпечний прийом.
Але слимак не збирався робити мені поблажок. Мері (вірніше, потвора) осипала мене всіма відомими їй ударами, і мені доводилося робити все, щоб не вбити її. І при цьому пильнувати, щоб вона не вбила мене, а також намагатися знищити слимака. До того ж я мав сам захиститися від паразита, інакше я не зміг би врятувати Мері.
Я розмахнувся і луснув її в щелепу. Цей удар мав би гарантовано послати її в нокаут, але вона його майже не помітила. Тоді я знову вхопився за неї руками й ногами, щоб таким захватом знерухомити її і водночас не завдати шкоди. Ми впали додолу разом, і Мері опинилася зверху. Я буцнув її лобом, аби вона припинила кусатися.
Я тримав її сильне тіло лише завдяки своїй перевазі в м’язовій масі. Потім спробував паралізувати її, натискаючи на нервові точки, але вона здогадалася, що я задумав, бо знала про ключові точки не гірше за мене, — і мені просто пощастило, що Мері не паралізувала мене сама.
Залишалося останнє: розчавити самого слимака, але я знав, який нищівний ефект це справить на носія. Можливо, це не вб’є Мері. Знову ж таки, можливо. Вона могла вижити, а могла і не вижити. Принаймні я не сумнівався, що це завдасть їй великої шкоди. Я хотів привести її до стану непритомності, а потім потихеньку видалити слимака, після чого убити його. Зігнати його за допомогою жару або легенькими ударами.
Зігнати за допомогою жару...
Але я не встиг продумати цю ідею: Мері вп’ялася зубами мені у вухо. Я вивільнив праву руку і вхопив слимака. Але не сталося нічого. Замість зануритися пальцями в драглисту масу, я виявив, що цей слимак мав роговий шкірястий покрив; я неначе вхопився за футбольний м’яч. Коли я доторкнувся до нього, Мері сіпнулася і відкусила шматочок мого вуха, але вбивчого спазму не сталося: слимак був живий і продовжував її контролювати.
Я спробував просунути під нього свої пальці, щоб піддіти його, але він прилип до спини Мері, мов присоска. Мої пальці під нього не підлазили.
Перекотившись, я піднявся навколішки, стискаючи Мері в обіймах. Мені довелося відпустити їй ноги, і це виявився не кращий прийом, але потім я перегнув її через коліно й насилу підвівся. І поніс Мері до каміна.
Вона здогадалася, що я збирався зробити, рвучко сіпнулася і мало від мене не втекла. Це було все одно що боротися з гірською левицею. Але мені все ж вдалося доволокти її до каміна. Там я вхопив Мері за її руду чуприну й повільно нагнув плечима до вогню.
Присягаюся, їй-богу, я лише хотів підсмажити паразита, змусити його відчепитися, тікаючи від вогню. Але Мері почала борсатися так сильно, що я послизнувся, гепнувся головою об арку каміна — і Мері впала плечима на палаючі дрова.
Вона заверещала й вискочила з каміна, потягнувши за собою і мене. Я насилу зіп’явся на ноги, досі зачумлений від сильного удару головою, і побачив, що Мері лежить долі. Її волосся, її чудове волосся, горіло.
Горіла й нічна сорочка. Ляскаючи долонями, я почав гасити вогонь. Слимака на ній не було видно. Продовжуючи чавити вогонь руками, я озирнувся й побачив, що паразит лежить біля каміна і його обнюхує Пірат.