Не сперечаючись, Мері почала знімати свої шорти.
Другий полісмен добросердно сказав:
— Не треба, дамочко, воно й так видно, що за таким фасоном нічого не сховаєш. Просто поверніться — не поспішаючи.
—Дякую, — сказала Мері й повернулася.
Полісмен мав рацію: тісні шорти Мері були наче нанесені аерозольною фарбою, а в її бюстгальтері нічого, окрім її тіла не було.
— А як бути з цими бинтами? — поцікавився перший коп. — Під її одягом і справді нічого немає.
«Як же ж ти помиляєшся, хлопче! Зараз вона ховає щонайменше два пістолети, окрім того, який схований в її “гаманці”, причому один із них вистрелить значно швидше за твій!» — подумав я і сказав:
— У неї сильні опіки. Хіба ж не видно?
Полісмен із сумнівом подивився на пов’язки, які я невдало зліпив, працюючи за принципом «чим більше, тим краще», тому під бинтами на спині, де опіки були найсильніші, запросто можна було при бажанні сховати слимака.
— Гм-м-м, — мугикнув він. — А вона справді обпеклася?
— Звісно, що обпеклася! — вигукнув я, відчуваючи, як мені уривається терпець. Я перетворювався на ідеального грубого чоловіка, який втрачає розважливість, коли йдеться про його дружину. Ця трансформація мені явно подобалася. — Чорт забирай, ти тільки поглянь на її волосся! Стала б вона руйнувати таку розкішну копицю лише для того, аби пошити тебе в дурні?
— Один з отих став би, — похмуро мовив перший полісмен.
— Карл має рацію, — додав його більш доброзичливий компаньйон. — Вибачте, жіночко. Нам доведеться зняти ваші бинти.
— Ви цього не зробите! — збуджено вигукнув я. — Ми якраз їдемо до лікаря. А ви...
— Допоможи мені, Семе, — сказала Мері. — Самотужки я не зможу їх зняти.
Я замовк і руками, тремтячими від гніву, почав відлущувати один куточок великої пов’язки. Невдовзі старший і добріший полісмен присвиснув і сказав:
— Достатньо. Що скажеш, Карле?
— Я теж гадаю, що достатньо, Скі. О господи, дівчино, схоже, хтось хотів із тебе шашлик зробити. Що сталося?
— Розкажи їм, Семе.
І я розказав.
— Як на мене, то ви іще легко відбулися, пані, — не ображайтеся за таке зауваження, — зазначив старший полісмен після нетривалої паузи. — Отже, тепер вони й до котів добралися? Про собак я вже чув. Про коней також. Але ж коти... Хто б міг подумати, що звичайний кіт може потрапити в полон до слимака. — Його обличчя спохмурніло. — У нас теж є кіт, і нам тепер доведеться позбутися його. Моїм дітям це явно не сподобається.
— Мені так шкода, — сказала Мері, і це прозвучало дуже щиро.
— Зараз усім важко. Гаразд, шановні, можете йти.
— Стривайте, — сказав перший полісмен. — Скі, якщо вона піде отак вулицями з пов’язкою на спині, то її можуть встрелити.
Старший чоловік пошкрябав підборіддя.
— Та й то правда, — відповів він і повернувся до Мері: — Ви ж не зможете обійтися без пов’язки. Нам доведеться роздобути для вас патрульну машину.
І вони її роздобули: одна саме приземлялася поруч, і вони її гукнули. Мені довелося сплатити за оренду старої бляшанки, а потім я подався аж до того входу, яким мала пройти Мері. Він розташовувався в готелі і являв собою вхід до приватного ліфта. Щоб уникнути необхідності щось пояснювати, я увійшов разом із нею, а після того як вона опустилася на поверх, котрий навіть не був позначений на кнопках, я знову піднявся нагору. Мені хотілося зайти разом із нею, але Старий раніше наказав мені зайти маршрутом К-5, тому довелося мені йти через К-5.
Мені хотілося також начепити знову свої шорти. В патрульній машині і протягом швидкого кидка через бічний вхід до готелю, коли полісмени йшли по обидва боки, захищаючи Мері від потенційного нападу, мені було якось байдуже. Але вийти з ліфта на люди без трусів — це вимагало неабиякого напруження волі.
Але я даремно хвилювався. Тієї короткої дистанції, яку мені довелося подолати, виявилося достатньо, щоб усвідомити: фундаментальна звичка зазнала кардинальних змін; одежа злетіла з людей, наче осіннє листя. Більшість чоловіків носили ремінці — насправді гульфики, як у полісменів, але в Новому Брукліні я виявився не єдиним повністю голим чоловіком в одних лише черевиках. Одного з них я запам’ятав особливо добре: він стояв, прихилившись до стійки даху, прискіпливо озираючи холодними очима кожного перехожого. На ньому були самі лише капці та браслет із літерами «ДП», які означали «добровольчий підрозділ», а під рукою він тримав автомат Оуенса, яким полюбляли користуватися мафіозі.
Поки я дістався до К-5, я зустрів іще трьох схожих типів і тому був дуже радий, що ніс свої шорти в руці.