Той факт, що більшість чуток про здогадну присутність слимаків не мали під собою підстав, не робив ці чутки менш небезпечними. Зовсім не ексгібіціонізм змушував багатьох людей віддавати перевагу наготі перед тісною та майже непомітною одежею, дозволеною режимом «Сонячна засмага»: навіть найскромніший одяг притягував підозрілий повторний погляд, який міг швидко призвести до фатальних наслідків. Обладунок типу «голова-спина» вже ніхто не носив — слимаки навчилися імітувати його практично миттєво. А ще трапився випадок із однією дівчиною в Сіетлі: на ній не було нічого, крім сандаль; в руках вона несла велику сумочку. Але доброволець, у якого, напевне, розвинувся нюх на ворога, пішов за нею й звернув увагу, що вона завжди тримала сумочку в правій руці, навіть тоді, коли відкривала її, щоб розплатитися.
Вона не загинула, бо доброволець лише відпалив їй зап’ястя, і я гадаю, що їй вже наростили нове — дефіциту подібних «запчастин» не було. Слимак також був живий, коли пильний доброволець розкрив сумочку дівчини, але прожив він недовго.
Дізнавшись про цей інцидент під час перегляду, я мимоволі здригнувся, збагнувши, що перебував у небезпеці навіть тоді, коли ніс у руках свої шорти, йдучи вулицею: будь-який предмет завбільшки зі слимака викликав підозри.
На той час коли я проглядав у сканері цей випадок, наркотик вже встигнув вивітритися, і у мене знову відновився контакт із довкіллям. Я розповів медсестрі про побачене.
— Не переймайтеся, — сказала вона. — Це все одно нічого не дасть. А тепер поворушіть пальцями правої руки.
Я поворушив пальцями, а вона тим часом допомогла лікарю нанести спрей на сурогатну шкіру. Я помітив, що медсестра не хотіла ризикувати: ліфчика на ній не було, а її так звані шорти фактично являли собою стринги. Лікар був вдягнений приблизно так само.
— Для важкої роботи користуйтеся рукавичками, — застеріг він, — і приходьте до нас наступного тижня.
Я подякував їм і пішов до оперативного підрозділу. Я хотів спершу знайти Мері, але виявив, що вона пішла до косметиків.
РОЗДІЛ 25
— Як твої руки? — спитав Старий, коли мене пустили до нього.
— Заживуть. Наклали сурогатну шкіру на тиждень. А завтра відрощуватимуть мені вухо.
— Я й забув про твоє вухо, — невдоволено кинув Старий. — Нема часу чекати, поки трансплантат приживеться. Косметики прироблять тобі штучне вухо.
— Байдуже до вуха, — сказав я. — Але навіщо його фальшувати? Якась робота з імітацією?
— Не зовсім. Після того як ти пройшов брифінг, що ти думаєш про поточну ситуацію?
«Цікаво, якої відповіді очікує від мене Старий?» — подумалося мені.
— Вона погана. Всі стежать за всіма. Дуже схоже на те, що відбувається по той бік Завіси, чорт забирай, — визнав я. І додав: — Та навіть гірше. Комуніста можна підкупити, а чим можна підкупити слимака?
— Гм-м-м, цікава думка. Яким же хабаром можна спокусити титанця?
— Слухай, це було суто риторичне запитання. Я просто...
— А моя відповідь була аж ніяк не риторичною. Треба буде дослідити цю проблему теоретично.
— Дійшли до того, що хапаємося за соломинки, еге ж?
— Та отож. А тепер щодо решти твого коментаря. Як ти гадаєш — куди легше проникнути для збору інформації: до Радянського Союзу чи до червоної зони? Чому б ти віддав перевагу?
Я окинув його підозрілим поглядом:
— У твоєму запитанні криється якийсь підступ. Зазвичай ти не даєш агенту права вибору завдання.
— Я просто поцікавився твоєю думкою як професіонала.
— Гм-м... Я не маю достатньо інформації. Скажи, а по той бік Завіси є слимаки?
— Якраз це я й хотів би з’ясувати, — відповів шеф.
Раптом я збагнув. що Мері мала рацію: агентам не слід одружуватися. Якщо нам коли-небудь вдасться впоратися з поточною ситуацією, то я звільнюся з цієї роботи й піду рахувати овечок для багатіїв, які страждають на безсоння, або пошукаю чогось такого ж легкого.
— Думаю, я не проти увійти через Кантон, — сказав я. — Чи ти гадаєш, що краще вистрибнути з парашутом?
— А з якого дива ти взяв, що я збираюся відрядити тебе до СРСР? — спитав Старий. — Те, що нам треба, ми можемо з’ясувати швидше і легше в червоній зоні.
— Ти так гадаєш?
— Абсолютно. Якщо інфекція існує деінде, окрім нашого континенту, то слимаки в червоній зоні неодмінно про це знають. Навіщо ж їхати на край світу для збору інформації?
Я відклав план, який подумки вже почав вибудовувати: комерсант-індус, що подорожує зі своєю дружиною, і таке інше, — і замислився натомість про те, що сказав мені Старий. Можливо, він має рацію. Можливо.