Гледіс була куплена татом Елен в одній з його численних комерційних поїздок, у Лондоні, у великому і шикарному зоологічному магазині. Містер Порксайд визнавав за можливе для себе витратити на щеня, яке сподобалося, увесь прибуток від двотижневої діяльності, чим вельми здивував і дружину, і її батьків. Та коли крихітку Гледіс витягли з великої господарської сумки, в якій її перевозили, то нерозуміння родини Мітсвудів змінилося на почуття безмежної вдячності містеру Порксайду й ніжністю до нового члена їхньої сім’ї. Довгі вушка Гледіс, товстенький хвостик, міцненькі лапки й ласкава мордочка розчулили всіх. Так Гледіс поселилася в родині Мітсвудів, а містеру Порксайду було прощено велику і незаплановану розтрату ніколи не зайвих у будь-якій сім’ї грошей.
Сьогодні очікувалося чергове його повернення з поїздки, яка чомусь затяглася. Всі очікували на сюрприз, оскільки містер Порксайд був майстром на них, мав схильність до розиграшів, любив побренькати на гітарі та носив бороду, з якою аж ніяк не хотів розлучатися.
Всі домочадці вважали, що саме через це у нього не клеїлася робота комівояжера, а бабуся Тора мала власну думку на цей рахунок і, позираючи на свого непутящого зятя, думала, що йому личило б виступати на естраді або в цирку.
Отже, день почався. Піднявся раненько і давно вже наспівував свої улюблені мелодії містер Мітсвуд. Мама Велла, прибравши в спальнях і вітальні, підмітала доріжки в саду.
Елен також цілий ранок готувалася до зустрічі. Після раннього підйому і прибирання у своїй кімнаті вона спустилася на кухню, де чаклувала над плитою бабуся Тора. Гледіс лежала у своєму кутку і вилизувала передню лапу.
Родина швидко поснідала і взялася за свої звичайні справи, оскільки приїзд містера Порксайда очікувався у другій половині дня.
Та не встигла Елен взяти сакалку, матуся Велла розкласти фарби, а містер Мітсвуд закурити незмінну сигару, як стрімкі події змішали плани родини і закрутили всіх у бурхливій коловерті.
Спершу почулися незрозумілі гудки, а потім дивний звук з посвистуванням і лясканням. Гледіс загавкала і стрімголов кинулася до хвіртки, яка вела на дорогу. Всі побігли за собакою. Містер Мітсвуд першим побачив дещо й застиг біля хвіртки, як укопаний.
По дорозі їхав автомобіль. Та ще який! Яскраво-червоного кольору, з відкидним верхом, брунатними шкіряними сидіннями, лискучими нікельованими бамперами і величезним кермом.
Машиною кермував невеликий на зріст чоловік з чорними виразними очима, сивою стриженою головою і густими кошлатими бровами. Коли він посміхався, видно було білі міцні зуби. Одягнений незнайомець був невигадливо: клітчаста сорочка, замшева жилетка з великою кількістю бахроми та бувалі у бувальцях брюки, що прикривали поношені черевики.
Поруч з ним сидів щасливий містер Порксайд. Волосся і борода його розкуйовдилися, комір сорочки розстібнувся, а краватка збилася набік.
Місіс Мітсвуд так вразив вигляд зятя, що вона в першу хвилину навіть не звернула уваги на незнайомця і його машину.