(витягає з кишені інший клапоть, починає читати)
тисячі загиблих від землетрусу; влада побоюється наступного спалаху епідемій
(зупиняється, думає про щось, починає говорити, повільно, з нейтральними інтонаціями, потім схвильована починає говорити з переляком)
Поява хвороби пов’язана з накопиченням у мозку токсичних похідних біохімічних процесів.
Хвороба проявляє себе повільно та поступово, спершу з’являються порушення короткочасної пам’яті та розлад особистості легкого ступеню, наприклад, апатія.
Поява хвороби... (силиться пригадати)
(продовжує) Потім ураження зазнають вищі мозкові функції: здатність до мислення як впорядкованого процесу. Хворий не в змозі організувати своє життя.
Зрештою настає кінетична апраксія. Хворий нездатний самостійно обслуговувати себе. Його смерть настає в середньому через 6–8 років. (повторює механічно) Поява хвороби...
(зупиняється, тон зверхній, викладач на лекції)
Тепер послухайте мене уважно. Увага! Я вважаю, що хворий має знати точно, увага сюди...
(по-дитячому, наче читає казку)
Стадія перша: Хворий постійно повторює одне й те саме, йому важко добрати потрібних слів для буденних речей, він легко губиться у місцях, які перше чудово знав; з’являються зміни в поведінці... (змінює інтонацію, спершу наче наспівуючи, трохи дражливо, потім силується пригадати і в кінці вже перелякано) хворий, хворий/ стілець, стілець/ це — стілець/ це — стіл, стіл/ стіл?/ стілець, стілець/ це — стілець...
Стадія друга (по-дитячому, наче читає казку): Хворий починає скрізь безцільно вештатися, стає дратівливим; у нього виникають галюцинації. Особа починає нехтувати гігієною, а в багатьох кардинально змінюються харчові звички. За хворим уже потрібен догляд цілодобовий.
Стадія третя: На цій стадії з хворим трапляються нещасні випадки через проблеми з координацією рухів; він потребує допомоги під час одягання, споживання їжі, догляду за собою. (змінює інтонацію та робить механічні рухи руками й ногами, спочатку жартома, але поволі з тривогою намагається пригадати) ліва — вгору, права — вниз, чи ліва — вниз, права — вгору? оце — рука, а це — нога, одна нога — вперед, а інша потім до неї, а потім знову — одна вперед, а інша — до неї... (інтонація стає похмурою) ступаю вперед, ступаю... стежка-стежечка, ступаю вперед...
(майже зриваючись) Стадія четверта: Хворий більше не здатний себе обслуговувати. Він втрачає здатність говорити, не розуміє, коли до нього звертаються, нічого не пам’ятає. Потребує цілодобового догляду.
(упорядковує клапті довкола себе, щось шукає в них, знову занурюється в спогади, змінює трохи свій голос, басом говорить із сухими офіційними інтонаціями, когось удає)
з Вами все в нормі, абсолютно, але ж вік! він змушує нас удатися до певних заходів, Ви приймаєте ліки? вітаміни? у Вашій родині з кимось траплялися схожі випадки? я про захворювання, хай вас не лякає це слово, вимовіть його, тепер воно цілком буденне (вигукує майже тріумфально, з іронією), «хвороба нашої доби»... от що це таке, ні, ні, Вас це не стосується, просто коли йдеться про такий вік, ми завжди вживаємо заходи, Ви живете сама, чи не так?
(спиняється, говорить нормальним тоном, пригадуючи) У родині? У нас? Чи було?
...дідусь, дядько моєї мами, жив роками на самоті, був трохи дивакуватим, сусіди нас попередили, поїхала я, одразу й не впізнала його, але він так постарішав за такий короткий час, не будинок — руїна, від самого тхнуло жахливо, спершу він поводився агресивно, потім заспокоївся, наче врешті допетрав, хто я йому, «а, це — ти!», це — ти, повторював, я розчулилася, подумала, що він мене впізнав... «багато років її не бачив», сказав сусідці... це ж моя мама, каже, Елені, так мене назвав
Його помістили в спеціальний заклад, (іронічно) яка розкіш! Я була там лише раз чи двічі, там він і помер, але я зареклася туди навідуватися, там було багато літніх людей і я їх боялася, боялася їхніх пустих поглядів, коли ти входила, вони кидалися до тебе, наче хотіли... щось сказати, щось почути... останнього разу, коли я там була, мене схопила за руку якась стара і стисла її щосили, вона була дуже худа, але стисла сильно, аж боляче, і сказала «Христос воскрес!», надворі був серпень!, а вона «Христос воскрес» і «Христос воскрес», мені стало боляче, і я зойкнула, прибігли санітари, а вона не спинялася, «Христос воскрес?», розлютилася, вони не могли розтиснути її руку і відірвати від мене, «Христос воскрес?», і тоді я збагнула, що вона не вітає мене цими словами, а питає, чи воскрес Христос, вона запитувала мене...