НАУКОВЕЦЬ (іронічно): Ну, це ви так кажете.
ПАН АНДРЕУ: Не кепкуйте з мене. Я сам їх вибирав, квітку за квіткою. Не розводжу іноземні, завезені бозна-ким сорти.
НАУКОВЕЦЬ (іронічно): Значить, ви не космополіт?
ПАН АНДРЕУ (не жартуючи, жорстко): Аж ніяк. Я не такий і бути таким не жадаю.
НАУКОВЕЦЬ (повчальним тоном): Може, ви і не хотіли б, але все йде до того, щоб... Це неможливо, щоб ви вірили в...
ПАН АНДРЕУ: Я вірю в це, бо знаю.
НАУКОВЕЦЬ: Усі рослини в садку? Це неможливо!
ПАН АНДРЕУ: Можливо.
НАУКОВЕЦЬ: Деякі — можливо, але всі...
ПАН АНДРЕУ: Всі.
НАУКОВЕЦЬ: ...певно, велику кількість завезли в минулому, вони пристосувалися до кліматичних умов, і ми вже сприймаємо їх як тутешні.
ПАН АНДРЕУ: Тільки не я!
НАУКОВЕЦЬ: У певному сенсі ми самі пристосували до них свої погляди, вважаємо тепер їх своїми.
ПАН АНДРЕУ: Ви — можливо.
НАУКОВЕЦЬ: І це загалом правильно, але питання: звідки їх завезли?
ПАН АНДРЕУ: Ці ось тут — нізвідки.
НАУКОВЕЦЬ (із виглядом учителя): Імовірно, це сталося багато років тому. Ви знаєте, що європейські рододендрони походять з Гімалаїв, а помідори, картопля й кукурудза — з Америки?
ПАН АНДРЕУ: У моєму садку картопля не росте.
НАУКОВЕЦЬ: Ідеться не про це.
ПАН АНДРЕУ: І помідорів нема.
НАУКОВЕЦЬ: Я кажу про різноманіття видів, яке...
ПАН АНДРЕУ: Та знаю я, про що ви говорите, але мене це не цікавить. У своєму садку я не волію мати, та й не маю, нічого чужинського. Крапка! Чуже порушує рівновагу в тутешньому, у своєму. Деякі види схильні до експансіонізму (пауза, бачить, як Науковець насмішкувато дивиться на нього), сподіваюся, вам відомий цей термін, екс-пан-сі-о-ніз-му, вони розмножуються катастрофічними для довкілля темпами й заради користі для людини й природи...
НАУКОВЕЦЬ: Ви перебільшуєте.
ПАН АНДРЕУ: Це — закон. Виживає найдужчий.
НАУКОВЕЦЬ: Що за закон такий?
ПАН АНДРЕУ: Ви, науковець, запитуєте мене, учителя-пенсіонера про закони розвитку природи?
НАУКОВЕЦЬ: Розвиток тут до чого?
ПАН АНДРЕУ: Повторюю. Виживає найдужчий. Хіба ні? Але скажіть, хто сьогодні найдужчий? Хіба ви не бачите, що коїться довкола вас? Зараз я скажу дещо, про що вам точно відомо, (насмішкувато) просто ви з усіх сил намагається це забути, різні екосистеми в Європі унаслідок бездумного використання пестицидів та інших добрив стали цілком залежними від цих засобів і втратили свою природну силу...
НАУКОВЕЦЬ: Утратили природну силу?
ПАН АНДРЕУ: Позбулися своєї енергії, якщо хочете.
НАУКОВЕЦЬ (іронічно): Як власне і ми.
ПАН АНДРЕУ: Саме так! Усі імпортовані сорти, хай і в незначних кількостях, є більш резистентними та здатними до експансії...
НАУКОВЕЦЬ: Знову ця експансія.
ПАН АНДРЕУ (не зважає і продовжує): ...через це наша екосистема руйнується, видозмінюється її структура, зникають притаманні саме їй внутрішні зв’язки, і от — наші рослини більше не є такими, якими були колись, справжніми й чистими...
НАУКОВЕЦЬ: Якщо вони колись узагалі були справжніми й чистими.
ПАН АНДРЕУ: Вони трансформуються, стають гібридами, пане, вироджуються, не знаю, як іще сказати, не знаю, як це вам, але мені таке геть не підходить. Єдиний вихід — обмежитися тутешніми сортами, рятувати те, що ще можливо порятувати, інакше — ми пропали...
НАУКОВЕЦЬ: Усе зовсім не так.
ПАН АНДРЕУ: Я кажу те, що знаю. У моєму садку чужинці непотрібні.
НАУКОВЕЦЬ: А якщо якийсь прибулець таки опиниться?
ПАН АНДРЕУ (жорстко): Вирву з корінням.
НАУКОВЕЦЬ: І до криниці?
ПАН АНДРЕУ: До криниці??
НАУКОВЕЦЬ: Я запитую, чи потім ви кидаєте вирвані рослини до своєї криниці?
ПАН АНДРЕУ: Звісно, ні! З якого дива?.. Якщо таке стається, спалюю чи... на гній викидаю.
НАУКОВЕЦЬ: А криниця?
ПАН АНДРЕУ: А що з нею?
НАУКОВЕЦЬ: Ви ж розумієте, про що я?
ПАН АНДРЕУ: Розумію?
НАУКОВЕЦЬ: Коли ваша криниця пересохла?
ПАН АНДРЕУ: Ого, багато років тому, ви тоді, певно, ще на світ не народилися, а я вже топтав землю, але коли це сталося, достеменно не пригадаю.
НАУКОВЕЦЬ: Тобто таки пересохла?
ПАН АНДРЕУ: Це ви так стверджуєте.
НАУКОВЕЦЬ: Ви ж її замурували. Навіщо?
ПАН АНДРЕУ: Може, тому, що пересохла?
НАУКОВЕЦЬ: Знущаєтесь із мене? Раніше я намагався отримати від вас певні дані...
ПАН АНДРЕУ: Ви і так їх маєте, нащо було мене запитувати?
НАУКОВЕЦЬ: Скажіть, що сталося? Лише правду!
ПАН АНДРЕУ: Я вже вам казав, що з правдою у мене складні стосунки. Та не лише в мене. Істина, дорогенький мій, якщо можна так сказати, то — велика шльондра.